— Це була його остання воля. Казав: "Не хочу, щоб возили всім Києвом. Хай попрощаються і поховають скромно на кладовищі", — каже киянка 43-річна Олена Фадєєва. Останні роки допомагала народному художнику України Сергієві Якутовичу. Помер 27 червня на 65 році у лікарні у Феофанії. Останнім часом хворів.
У четвер, 29 червня, о 10:00 на Байкове кладовище столиці привозять труну з тілом. Ставлять посеред храму Вознесіння. Люди підносять троянди і польові квіти.
— В останній тиждень розмовляли про те, що сталося з нашим життям. Не міг уже реагувати на всі суспільні перевороти в країні. Говорив: "Котиться усе казна-куди. 300 років по одному й тому ж колу ходимо. Ніякого просвіту не видно", — продовжує Олена у храмі. Одягнена в чорну сукню. Очі прикрила великими темними окулярами. — Після смерті сина 2014-го Сергій став іншою людиною. Не бачив сенсу жити. Працювати теж не міг. Зникла сила в руках. Майже ні з ким не спілкувався.
2014-го Сергій Якутович поховав сина-художника 38-річного Антона. За кілька років до цього померла від раку дружина Ольга. Теж була художницею.
— Він ніколи не переносив біль на роботу. Був самоіронічним. Іноді занадто. Показово знущався над собою, — говорить київський галерист 43-річний Павло Гудімов. — Останній рік працювали із Сергієм над двома проектами. Перший — виставка "Тіні забутих предків", присвячена зйомкам фільму Сергія Параджанова. Другий — книга "Як у тіні" про його батька.
Сергій Якутович народився у родині видатного графіка Георгія Якутовича. Він відомий також роботою над фільмом Сергія Параджанова "Тіні забутих предків" як художник-постановник. Мати ілюструвала дитячі книжки.
— Бачив, коли Сергія принесли з пологового будинку. Живу на вулиці Кудрявській, де був родинний будинок Якутовичів, — каже художник 90-річний Олександр Губарев. — Їхній дім був одним з осередків столичного культурного життя 1960–1970-х. Там збиралися художники, письменники. Коли Георгій Якутович став художником "Тіней забутих предків", до нього приїжджали митці з України, Грузії, Вірменії. Їхня сім'я була взірцем родинних стосунків.
З близьких Якутовича залишився брат-художник Дмитро, 58 років. Він у дитинстві втратив слух. На прощання підходить троюрідний брат небіжчика, художник 59-річний Микола Данченко з дружиною. У руках тримає польові квіти.
— Ще з художньої школи всі казали, що з нього будуть люди, — говорить. — Мав дивовижну працездатність.
До Московського поліграфічного інституту він складав екзамен з композиції. Потрібно було зробити ілюстрації до книги за вісім годин. Всі робили одну й ту саму тему, до якої і він готувався. Вирішив виділитися. Намалював ілюстрації до книги, по якій не готувався. Зробив три аркуші формату А2. Всі були шоковані.
Бачилися більше двох років тому. Зустрілися вночі в метро, коли поверталися зі своїх майстерень. Ці 25 хвилин додому були унікальними. Діалог з ним було важко вести, бо погано чув. Головне було задати йому тему, а далі він балакав не зупиняючись.
Через півтори години домовину виносять і ставлять у машину.
Везуть до 33-ї ділянки. Там поховані дружина і син. За кортежем іде сотня людей. Серед них міністр культури Євген Нищук, нардеп Андрій Пишний, режисери Олесь Санін та Михайло Іллєнко, художник і письменник Лесь Подерв'янський, 64 роки.
— Знав Якутовича з дитинства, — говорить Подерв'янський. — Востаннє бачилися на сумній події 2011-го. Ховали в Парижі нашого друга Сергія Чепика, французького графіка українського походження. Незважаючи на це, провели із Сергієм чудовий тиждень. Ходили у Лувр, бухали, спілкувалися.
Сергій був дуже теплим. Можна поїхати кудись з людиною на два дні і після цього зненавидіти її на все життя. З Сергієм було інакше — комфортно. У Парижі ми ночували на горі Монмартр у маленькому готелі. Довелося спати на одному ліжку. По всій кімнаті смердів французький сир, бо не мали холодильника. Але нам було чудово.
На могилі Ольги та Антона Якутовичів стоїть двометровий хрест зі світлого каменю. Домовину ставлять під навісом для останнього прощання. Земля встелена засушеною травою і квітами. Їх привезли з гори Дземброня, що на межі Івано-Франківської та Закарпатської областей. Там стояла хата батька Сергія Якутовича.
До ями кладуть труну художника. Його проводжають оплесками.
160 книжок проілюстрував Сергій Якутович. Серед них "Дон Кіхот" Сервантеса, "Три мушкетери" Дюма, "Берестечко" Ліни Костенко. Останнє видання назвали найкращою ілюстрованою і художньо оформленою книжкою на виставці-ярмарку в Ашгабаті 2011-го. Робив офорти.
21 листопада, 1952 — Сергій Якутович народився у Києві в родині художників
1996 — на три роки поїхав працювати в Іспанію
2000 — став головним художником фільму Юрія Іллєнка "Молитва за гетьмана Мазепу"
2004 — отримав Шевченківську премію за серію графічних робіт, присвячених Іванові Мазепі "Мазепіана"
2005 — як художник-постановник запрошений до зйомок російської стрічки Володимира Бортка "Тарас Бульба"
2008 — нагороджений званням "Народний художник України"
2 
1
Коментарі