"Син Андрій у 2014 році одружився з жінкою, яка має двох доньок від першого шлюбу, — пише 58-річна Надія Федорівна з міста Кам'янець-Подільський на Хмельниччині. — Спочатку жили складалося нормально. Але в останні два роки стосунки стали напруженими. Невістка почала віддалятися від сина. Відчуваю, що між ними немає порозуміння. Андрій, як зазомбований".
Листи коментує київський біоенергетик Мирослав Олійник. Запалює свічку, сканує весільне фото Андрія і Лідії. Наречена у червоній сукні. Чоловік — з червоною краваткою. У руках тримають бокали і пляшку шампанського.
— Думаєте, що син приворожений, тому що побрався з матір'ю двох дітей. Їхні стосунки будуються на любові, а не на чарах. Подружжя свариться, бо не вистачає грошей. Конфлікти минуть, щойно син збереться на заробітки. Але так триватиме недовго. На місце взаємних звинувачень прийдуть ревнощі. Наступного року невістка народить хлопчика.
"Із Віталієм вісім років живемо в цивільному шлюбі, — пише вінничанка Інна, 34 роки. — Хочу узаконити стосунки, але чоловік — проти. Він вже був одружений, має доньку від першого шлюбу. Колишня забороняє їм бачитися. Віталій вирішив, що більше не хоче ні дітей, ні сім'ї. Піти від нього не можу, бо люблю. Але час іде. Втомилася чекати пропозиції".
Вкладає у конверт фото. На ньому широкоплеча блондинка обіймає чоловіка із розпущеним волоссям до плечей.
— Віталій стосунки не узаконить, скільки б ви не чекали. Його все влаштовує. Змін боїться не через розлучення, а через неможливість забезпечити свою сім'ю всім необхідним. Ця людина не звикла дбати про когось, окрім себе. Живе сьогоднішнім днем і задовольняється малим. Або підете від Віталія і дасте долі можливість звести вас з чоловіком, який готовий створити з вами сім'ю. Або так і залишитеся цивільною дружиною із купою обов'язків і відсутністю права голосу.
"У 16 років я була на волосині від смерті, — розповідає у листі 32-річна Юлія із Закарпаття. — Перенесла кілька операцій. Щоб вижила, у 17 років мені видалили матку. Боялася, що заміж ніхто не візьме. Думала: кому треба жінка, яка не може народити? Дарма гризла себе докорами. Коли познайомилася з Миколою, життя заграло новими барвами. Чесно зізналася про все. Але його це не спинило. Через два роки після весілля ми задумалися про всиновлення. Першим узяли Ваню. Потім хотіли вдочерити дівчинку Лєру. Але до неї ішло два братики в придачу. Я боялася, а Коля сказав: "Потягнемо!". Тепер я найщасливіша мама у світі, маю шестеро дітей. Останніми до нас потрапили двійнята Оля і Рома. Здавалося, треба жити і насолоджуватися. Але в сім'ю почала лізти свекруха. "Пиляє" сина, що той має два дипломи і ніде не працює. Чоловік — програміст. Роботу виконує з дому. Завдяки йому наша сім'я ні в чому собі не відмовляє. Але свекруха вважає, що робота поза офісом — до пори до часу".
Біоенергетик запалює три свічки. Кладе долоню на фото родини. Коротко стрижений Микола тримає на руках двійню. Поруч дружина — рудоволоса Юлія у лляному сарафані, дівчинка-підліток і три хлопчики у жовтих футболках.
— Ігноруйте докори свекрухи. Вона відступить. Щойно завагітніє її донька, переведе увагу на іншу родину. Не з'ясовуйте стосунків з чоловіком у присутності дітей. Напруга спаде одразу, як переїдете з квартири до хати. Чоловікові запропонують підвищення. Але для цього доведеться змінити віддалену роботу на офіс. Добре подумайте, перш ніж погодитися.
"Сина одружили у 17 років, — пише вінничанка Ольга Мирославівна, 58 років. — Помогли купити хату. Прожили вони у шлюбі 12 років. Народили двох дівчаток. Посварилися. Станіслав поїхав по світу на заробітки. Невістка зв'язалася з іншим, народила йому сина. Та він Іру покинув. Наш повернувся, хлопчика записав на себе. Почав висилати їм гроші, купляв і передавав гостинці. Півроку тому повернувся в Україну. Живе у нас. До дітей ходить в гості раз на тиждень".
— Хочете, щоб син повернувся до невістки. Він сам готовий простити їй зраду. Та жінка відмовляється поновити стосунки. Має плани на іншого чоловіка. До Станіслава потягнеться, щойно він перестане її добиватися. Вони мають усі шанси знову стати сім'єю. Спробують жити під одним дахом з наступного літа.
"Дочка Світлана три роки жила за кордоном, — пише 69-річна Софія Володимирівна з Львівської області. — На заробітках у Польщі застудила нирки. Гроші, які відкладала синові на квартиру, тепер витрачає на лікування. Щойно стане краще, знову хоче податися до поляків. Я відмовляю. А син навіть до лікарні навідати не ходить. Для нього мати, як мішок з грішми. Коли дає, тоді й добра".
Надсилає фото доньки Світлани. Вона у жовтому картузі. Збирає лохину у пластикові лотки.
— Світлана не поїде на роботу у Польщу. Здоров'я не дозволить. Та й донька відмовлятиме. Вона й доглядатиме за матір'ю. Щойно підлікує нирки, нагадають про себе проблеми із жовчним. Стосунки з сином залишаться напружені. Він сердиться, бо думає, що гроші мати віддала доньці з зятем на бізнес. Не вірить, що зуміли розкрутитися самотужки.
2 
1
Коментарі