— Під час перегляду стрічки прожив життя заново. Фільм вийшов не такий, як очікували. Думали, буде щось на кшталт "Диявол носить Прада". А стрічка життєва — драматична, смішна. Перед камерою я "оголився". Розповів, що мене виховував вітчим. Шкодую, що не зустрівся з рідним батьком. Він помер за місяць до того, як я про нього дізнався. Вперше показав свою доньку. Раніше ніколи цього не робив, бо вважаю — щастя має бути сімейне, — каже дизайнер 36-річний Андре Тан. Нещодавно на екрани вийшов документальний фільм про нього.
В ательє дизайнера пахне ароматичними свічками. У великій кімнаті розвішані кілька десятків суконь, спідниць і пальто. Андре Тан виходить зі свого кабінету в темно-синьому костюмі й світлих кедах. На шиї — підвіска в формі ключа.
Українським дизайнерам складно потрапити на закордонні ринки?
— Європейський ринок — це стіл. Для новачків лишаються крихти від торта. Його з'їдають великі конгломерати, як Ґучі чи Луї Віттон. А в Україні тільки яйця з борошном перемішують, аби замісити тісто.
У нас місця під сонцем для дизайнерів вистачає. Питання в якості. Раніше всі, хто має рот, співали. А тепер усі, в кого є руки, шиють. За рік їхні магазини закриваються. Бути дизайнером — це не вирвати сторінку із журналу "Воґ", принести модистці і сказати: "Ший, я тепер дизайнер". Професіонал повинен знати історію моди. Смішно, коли читаю блогерів: "Я придумала рукав буфе". Вони з'явилися у ХVIII столітті. Що менше знань, то більше впевненості у своїй оригінальності.
В Україні легка промисловість перебуває в тіні. Шиють у підвалах. У Туреччині та Китаї всі товари, що ввозять у країну, обкладають високим податком. А вітчизняні виробники мають пільги. Це варто запровадити й у нас. В одного олігарха питав, коли депутати займуться легкою промисловістю. Відповів: "Почекай. Усе добудуємо, поділимо, а тоді руки дійдуть і до вас". Хоча багато країн піднялися саме завдяки цій сфері.
Ми продаємо вечірні сукні в 13 арабських країнах. Тамтешня публіка не купить задешевий товар. Для них шиємо одяг, прикрашений камінням, пайєтками, бахромою. Продаємо оптовикам, а ті перепродують у дорогі магазини. Якщо купують сукню за 300–500 євро, в магазинах вона коштує від 2 тисяч.
За скільки ви продали найдорожчу сукню?
— 2008 року на аукціоні — за 25 тисяч доларів. 60 відсотків колекції — це плаття, хоча за догмою має бути 22–25. Від мене чекають суконь "четвер-п'ятниця-субота", щоб можна було вдягнути на роботу, а ввечері піти на захід чи до подруги на день народження. Хочуть, аби була повсякденна, але й нарядна. Чекають особливого крою. Чорні чи базові плаття не продаю. Жінки люблять нестандартні кольори, як Саргасове море (відтінок темно-синього. — ГПУ). Такого немає в магазинах масмаркету.
Як вам вдається постійно вигадувати щось нове?
— Часто колекції сняться або раптово виникають у голові. Швиденько замальовую. Ще не закінчується показ однієї, а я вже знаю, яка буде наступна. У цьому котлі, — рукою показує на свою голову, — постійно вирують ідеї.
Зробив багато колекцій, але вірю, що найкращі попереду. Мода циклічна. Змінюються тканини, стилістики, але принципи залишаються незмінними.
Великі модні будинки продукують нові ідеї?
— Мода перестала бути новаторським мистецтвом і стала бізнесом. Це її вбиває. Випускають тільки те, що продається. Маркетологи диктують правила. Говорять дизайнеру: "Роби сорочку з таким манжетом, бо це купують".
Я відриваюсь у своїх колекціях від лінії ательє. Роблю те, що подобається, навіть якщо не продаватиметься. Можу це собі дозволити. Серед крупних конгломератів цим можуть займатися хіба 10 домів моди на фоні мільйонів брендів.
За яким принципом підбираєте колектив?
— Важливо, щоб ці люди були вкушені модою. Не ведуся на середніх фахівців. Якщо людина не любить професію так, як люблю її я, то немає сенсу працювати в нас. До мене на співбесіду приходять навіть прибиральниці. Якщо до нас потрапляє не професіонал, за кілька місяців звільняється. Якщо навколо "Ферарі", то "Жигулі" там не виживуть.
Звертаєте увагу, як людина вдягнута?
— Для мене головне, щоб вбрання виглядало на людині гармонійно. Я не прихильник, аби все було супермодно. Всі люди — особистості. Мають одягатися так, як почуваються в цьому світі. Не люблю, коли роблять це за шаблоном, бо навіть модна річ може не пасувати.
Що буде модним навесні й влітку?
— Зараз актуальний колір — палички кориці та відтінок трохи темніший від кемел, червоний і маслянисто-білий колір солодкої кукурудзи. У тренді білий брючний костюм із піджаком. Він освіжає й не повнить. Чомусь вважають, що білий додає огрядності. Це не так. Насправді — це чорний підкреслює недоліки фігури.
Не модні рвані джинси й закоротке міні. Ідеальна довжина — міді, на два пальці вище коліна, і завищена лінія талії.
Художник має бути голодний?
— Кожна людина має бути голодна до ідей та життя. Якщо вважає, що всього досягла і не має, що сказати світу, то перетворюється на труп.
Яка ваша улюблена річ у гардеробі?
— Куртка-косуха, якій понад 20 років. Думаю, вона приносить мені удачу. Інколи її вдягаю.
Про що мрієте?
— Завжди працював тільки на себе. Хочеться ще й на якийсь французький будинок мод. Було б цікаво зберегти свій стиль і при цьому витримати ДНК іншого бренду. Для кожного дизайнера це — висококласний рівень.
"Фотограф попросив пострибати"
Андре Тан народився на Харківщині. В 11 років почав відвідувати гурток шиття та крою. Закінчив Київський університет технологій і дизайну. 2020-го заснував торгову марку Андре Тан. За три роки відкрив дизайн-студію в Києві. 18-річним потрапив до Книги рекордів України як наймолодший дизайнер країни.
— Дратувало, коли називали улюбленцем долі. Писали, що хтось вклав у мене гроші, — каже Тан. — Коли переїхав до Києва, вирішив взяти участь у конкурсі дизайнерів. Займався йогою. За кулісами фотограф попросив показати кілька асан і пострибати. Я був наївний, зробив усе. Мені вручили приз кращого дизайнера й подарували авто. Зранку з'явилися статті з тими знімками. Писали: "Андре Тан знав, що переможе, бо ще до початку показу танцював за кулісами".
2 
1
Коментарі