Едуард Хіль тиждень лежав у комі

 

Оперний та естрадний співак 77-річний Едуард Хіль помер у ніч на 4 червня в науково-дослідному інституті нейрохірургії ім. Полєнова в Санкт-Петербурзі. 8 квітня в нього стався інсульт, було порушене кровопостачання мозку. Дружина та син дізналися про його смерть від знайомих.

— Ми сподівалися на краще, лікарі давали оптимістичні прогнози, — говорить Зоя Олександрівна. — У реанімацію до нього не пускали. Сьогодні ранком подзвонила знайома зі співчуттям. Так я дізналася про смерть чоловіка. У нас удома не працює телевізор, тому я не дивилася новин. За тиждень до смерті Едуард впав у кому.

— Я б міг допомогти його врятувати, — говорить друг співака 74-річний Йосип Кобзон. — Але до мене ніхто не звернувся. Коли у співака стався інсульт, його дружина Зоя Олександрівна поклала його до районної лікарні й 1,5 місяця приховувала від друзів і родичів його хворобу. У Москві кращі клініки неврології. Коли в Бориса Моїсеєва стався інсульт, його вдалося врятувати, бо вчасно звернулися в інститут неврології.

Едуарда Хіля поховають 7 червня на Смоленському цвинтарі в Санкт-Петербурзі. Панахиду проведуть у Театрі естради ім. Райкіна.

Едуард Хіль народився в родині механіка та бухгалтерки у Смоленську.

Коли почалася Друга світова війна, його з іншими дітьми евакуювали. Оселили в дитбудинку селища Раєвське поблизу Уфи. Втрачені документи замінили новими, в яких Едуарда записали на рік молодшим. Через погане харчування він захворів на дистрофію і виглядав малим.

— У дитячому будинку жила 11-річна дівчинка, — розказував Едуард Хіль. — Вона помітила, що нам недодають хліба. Ми не стали їсти хліб, пішли зважувати. Виявилося, що замість 100 грамів нам давали 60 чи 70. Розказали дорослим. Ранком солдати прийшли за жінкою-поваром. Виявилося, що вона економила на дітях і годувала нашим хлібом свиней і корів. Її розтерзали солдати. Це був найжахливіший спогад мого дитинства.

Мати знайшла Едуарда 1944-го. Забрала з дитбудинку в розвалену хату в селі Беленка під Смоленськом.

— Пам'ятаю, що в селі не було худоби. Тому жінки впрягалися в плуги по п'ятеро-шестеро. Вони плакали, і крізь сльози щось співали.

1949 року Едуард вступив до Ленінградського поліграфічного технікуму, потім до Ленінградської консерваторії. Там познайомився із балериною Зоєю.

— Я співав в оперній студії арію Фігаро, а Зоя танцювала. Я почав до неї залицятися, і 1 грудня ми розписалися. Грошей не було. Тому цілий місяць скупляли закуски і вино, діставали по блату мандаринки. На Новий рік зіграли весілля. Про Едуарда Хіля в СРСР дізналися 1962 року, коли він вперше виступив з естрадним репертуаром у Москві на сцені Будинку працівників мистецтва. Виконав пісні "С чего начинается Родина", "Я шагаю по Москве", "Трус не играет в хоккей", "На безымянной высоте".

— Якось на концерті до Дня авіації та космонавтики Юрій Гагарін умовив мене заспівати "Как хорошо быть генералом", згадував Хіль. — Під час виконання пісні генерали встали з місць і вийшли із зали. За це мене почали ігнорувати, не давали виступати. Через рік я зустрівся з Гагаріним. Кажу, з вашої подачі мене на сцену не пускають. Гагарін відвів мене до міністра оборони. Я кажу, це ж не про наших генералів пісня була, а про італійських. Він засміявся: тоді не наказувати, а нагороджувати треба. Із тих пір мені дозволили виступати. Але обіцяну нагороду "За заслуги перед батьківщиною" отримав тільки через 40 років із рук президента Дмитра Медведєва.

Останні роки Едуард Хіль жив на пенсію 10 тис. руб. — майже 2,5 тис. грн.

— 7 тисяч плачу за квартиру, 2 тисячі — за телефон, — говорив співак. — Тому виходжу на сцену і виступаю. Щоранку прокидаюся і дякую Богу, що дає сил працювати, а не померти голодною смертю.

Останній концерт у співака був на початку квітня, за кілька днів до інсульту. Він виступав в Ізраїлі із 1,5-годинною програмою.

×