— Ми два дні готувалися до дня народження Вероніки. Салюти вночі запускали. Запросили кумів, друзів. Прийшли чоловік 20. Малій подарків надарили море. Моя мама всю хату шариками надувними прикрасила. Ось ще досі в манежі лежать, жалко здувати, — розповідає 27-річна Марія Українець із міста Червоноград на Львівщині. Вона має 90 см зросту та важить 26 кг.
Торік 17 січня народила доньку вагою 2,8 кг і зростом 49 см. У Львівському обласному пологовому будинку їй робили кесарів розтин. Чоловік Марії — 25-річний Олег має зріст 1,87 м.
Пара живе у старій частині міста. Хата пофарбована у жовтий колір.
— Батьки гроші підзбирали, ремонт почали — хату поштукатурили, сходи зробили, у своїй кімнаті двері поміняли і в кухні порядки зробили, — каже Марія. — У нашій кімнаті пластикові вікна поставили, щоб малій холодно не було.
У хаті три кімнати. В одній мешкають батьки Марії — 66-річні Василь та Ганна Кісіль. З ними — син 28-річний Андрій. Він також карлик, вищий за Марію на 1 см. Андрій припинив рости у 8 років, Марія — у 10. Лікарі пояснюють це генетичним збоєм. Раніше у родині випадків карликовості не було.
Андрій та Марія отримують по 1 тис. грн за станом здоров'я.
Біля розкладного дивана у невеликій кімнаті Українців стоїть дерев'яне ліжечко. Повсюди іграшки, дитячі речі. Біля вікна — комп'ютер із великим екраном. Марія вдягнена у літню сукню, нігті на ногах і руках пофарбовані у рожевий колір. У хаті чисто й тепло, Олег постійно підкидає дрова у пічку.
— Кицька, покажи їм фотки з дня народження доці, — просить Марія чоловіка.
Він вмикає комп'ютер, показує знімки. На фото компанія сидить за столом. На другій — дитину тримає дід. Мала рукою намагається загасити свічку на торті у формі ведмедика.
— У квітні друг каже: зайди на пошту, там для тебе велика посилка є, — розповідає Олег. — Прийшов, а на наше прізвище посилка без обратного адреса. Дома як глянув, а там комп'ютер новий "Асер". Навіть не знаємо, кому дякувати. Як про нас почали писати, то отримали багато подарунків для дитини. Мер Червонограда подарив дерев'яне ліжечко, приходили посилки з Москви, Києва, Львова, Івано-Франківська з дитячим одягом, з Італії присилають солодощі. Малій нічого не купували з одежки, все надароване. Навесні торік приїжджали із Москви кіношники, фільм про нас знімали. Ми їм фотки показували малої. Ті попросили надіслати, але в нас не було інтернету. То москвичі наступного дня підключили.
Марія залазить на дерев'яний стілець, перехиляється через бильця ліжечка й бере на руки доньку. Видно, що напружується. Вероніка важить 9 кг. Олег підхоплює її на руки, кладе на ліжко. Дитина схожа на батька, має блакитні очі та світле волосся. Постійно рухається, усміхається. Вимовляє "тато", "дід", "киця".
— Я знала, що дитина здорова буде. Лікарі на п'ятому місяці вагітності про це сказали, — продовжує Марія. — Я якось повірила одразу, перестала переживати. Та і живіт дуже великий був, майже до колін. Видно було, що дитина велика.
— Як малій два місяці було, дзвонили нам якісь люди. Кажуть, ми з Книги рекордів Гіннеса, — говорить Олег. — Порозпитували нас про те, про се. Сказали передзвонять. Так і досі нічого не чути. Ми в інтернеті подивилися — наш випадок не такий вже й унікальний. У світі є жінка, навіть за Маруську нижча, то вона троє дітей народила. Ми друге поки що не плануємо. Хай доця хоч до школи піде.
Марія показує дитячу коляску у сусідній кімнаті. Каже, шукала спеціально низьку, щоб самій дитину возити.
— Тиждень не гуляємо, бо на вулиці дуже холодно, — говорить Марія. — Вероніка — здорова дитина. Але застуджується, коли довго на морозі побуде. Їсть усе — і картоплю, і м'ясо. Любить молочко. Вночі може захотіти поїсти, то ми по черзі годуємо.
На дивані міняє доньці підгузки. Та голосно сміється, шукає очима батька. Олег бере її на руки, цілує і підкидає.
— Я без чоловіка нічого не змогла би. Він — моя опора. Коли з моїми батьками свариться, я завжди на його боці.
Олег Українець родом із Рівненщини, виріс в інтернаті. Після школи працював водієм. Має рідного брата, той кілька місяців жив у Кісілів, поїхав на заробітки.
— Мене питають, чого на заробітки в Росію не їду. Які заробітки, якщо у мене вдома двоє малих дітей, — усміхається Олег. — Вона не може малу піднімати — важко. Вероніка мамі по груди, за рік переросте її. Без мене їм ніяк. Та і я без них нікуди. От маю тимчасові підробітки на будівництві, то й добре. Грошей не вистачає, але шо поробиш. Найбільше нам знадобився б автомобіль. Він по закону Марусі і її братові положений як інвалідам.
3 
1
Коментарі
2