Скелет смердів тухлятиною. Я проблювався, закопав і поїхав додому

РОМАН 38 років, копач .”Чорним” археологом себе не вважає: ті розривають кургани, влізають у національні заповідники, а копачі – шукають старовинні речі в лісах і не заборонених для розкопок місцях. Отже, закону не порушують. Колекціонує елементи одягу та військове обмундирування часів Другої світової війни. Удома має нелегальну колекцію холодної зброї XVI–XVIII ст. Для цього в будинку відвів спеціальну кімнату із сигналізацією та клімат-контролем. Цю колекцію разом зі збіркою раритетних скляних пляшок, наконечників до стріл і списів, стародавніх монет оцінює у 40 тисяч євро. Має три металошукачі. Упродовж 12 років по вихідних і під час відпусток їздить Львівщиною та в Карпати на пошуки в землі предметів старовини. Бував кілька разів на розкопках у Криму – в Севастополі, Балаклаві та Бахчисараї. Зокрема й торік. Підприємець. Перепродує на авторинку запчастини, які купує в Польщі. Живе у Львові. Одружений, має двох синів

Копач тримає два залізні наконечники для списів часів Київської Русі, приблизно X–XII століття. Знайшов їх у лісах на Київщині. Наконечники завдовжки до 40 сантиметрів насаджували на півтораметрові дерев’яні палиці. Рани від удару таким лезом викликали велику кровотечу. Наконечники давньоруських списів копачі й ”чорні” археологи часто знаходять у Київській і Чернігівській областях, біля Дніпра та Дністра. На аукціонах такі списи, залежно від стану, продають від 250 гривень

Що шукає в землі копач, який не вважає себе "чорним" археологом

Успіх копача на 80 відсотків залежить від удачі й на 20 – від техніки й досвіду. Хочеться головою об дуб битися, коли сопливий пацан із допотопним прибором за пару метрів від тебе знаходить ніж XV століття. А ти, обвішаний датчиками, сенсорами, з махіною за 2 тисячі євро – тільки порожні бляшанки викопуєш.

Досвідчений копач за сезон, весна-літо, може знайти зо два види військової зброї Другої світової війни: ППШ‑40 (пістолет-кулемет Шпагіна. – "Країна"), пістолет або гвинтівку. Ще – з десяток старих монет і кілька десятків наконечників до стріл, купу глиняних черепушок, жменю патронів. І на десерт – череп чи зотлілий кістяк. Найчастіше попадаються наконечники до стріл і списів – кам'яні, бронзові, олов'яні. Вони в землі не глибше метра.

Брати чи не брати зброю – це питання має поставити для себе сам копач. Зберігання і продаж вогнепальної зброї карається законом. І спробуй доведи, що з цієї залізяки востаннє стріляли 70 років тому.

Першу свою знахідку надибав на Поліссі, за 30 кілометрів від кордону з Білоруссю. У 13 років. Купався в озері й великим пальцем ноги видовбав у піску срібну сережку з янтарем. Грубо зроблена, масивна, почорніла. Показав учителю історії. Той погортав книжки в бібліотеці, сказав: сережка часів Київської Русі. Наступного дня з хлопцями перекопали весь берег озера, але більше нічого не знайшли. Ту сережку досі зберігаю.

Торік у центрі Львова "білі" археологи – державні – знайшли писанку, якій понад 500 років. Яка була сенсація! Бідні – вони не уявляють, скільки таких писанок викидають "чорні" археологи. Від незнання. Навіть не намагаються спробувати зчистити з них бруд.

"Чорний" археолог за місяць може накопати скарбів і побрякушок на тисячу доларів, а може нічого не знайти. У просунутих є сканери, які показують на екрані що за предмет, якої форми і на якій глибині під землею.

Перші 10 тисяч гривень на знахідці заробив 2004 року. В лісі на Львівщині знайшов п'ять золотих монет царської Росії. Золото 900-ї проби, вага монети – трохи більше 4 грамів, діаметр 18,5 міліметра. З одного боку – профіль Миколи ІІ, з другого – двоголовий орел. Металошукач запищав незвично, перший раз такий звук почув. Копав під розлогим дубом. Видно було, що тут рік-два тому рили – коріння перебите, земля рихлувата. Хтось уже викопав скарб, але металошукач далі пищав. Знайшов спочатку одну монету, а потім ще чотири. Стан – на 80 відсотків збережені, в деяких місцях лише рельєф стертий. Вирив ще півметра навколо – більше нічого. Виставив на аукціон в інтернеті – пішли по 2 тисячі гривень кожна.

Із сучасними технологіями копачем може стати кожен. Новачки купують вживані металошукачі від 400 доларів. Серйозні копачі – від тисячі євро, такі знаходять дорогоцінні метали. Металошукач – не заборонений прилад. Але якщо ним знаходиш вогнепальну і холодну зброю, патрони, снаряди – треба кликати міліцію. А шукати монети, медалі, військову атрибутику, побутові речі – дозволено.

В Англії копати з металодетектором може будь-хто будь-де. Але зобов'язані показувати кожну знахідку штатним археологам. Якщо вона становить історичну цінність, її держава викуповує за ринковою ціною. У нас же нести скарб державі немає сенсу. За законом, тобі належить 10 відсотків вартості знайденої речі, але її оцінять вдесятеро нижче за реальну ціну.

Зі скелетом людини вперше зіткнувся під Севастополем вісім років тому, навесні. Шукав значки, пряжки, медальйони. Розрив братську могилу. Зверху був кістяк із клаптями одягу німецького солдата. Череп у дірках, вишкірені й вибиті зуби. Скелет смердів тухлятиною. Я проблювався, закопав і поїхав додому. Після цього принципово не обшукую скелети і братські могили.

Найкрасивіша історія про копачів, яку чув, – із Балаклави в Криму. 12 років тому рили там кар'єр. І знайшли здоровенний кістяк невідомої тварини. Викликали зоологів із Сімферопольського природничого музею. Ті привезли інструменти, викопали акуратно. З'ясували, що це кістяк вимерлого шаблезубого тигра. Скелет, якому понад 20 тисяч років, зберігся на 85 відсотків. У світі їх такої хорошої якості пару десятків усього. Археологам дали 50 тисяч гривень і сказали мовчати, а кістяк вивезли за кордон. Кажуть, зараз у приватному замку одного олігарха в Британії.

Брат Іван у себе на городі, на Волині, знайшов останки німецького солдата й жетон з особистим номером –

"медальйон смерті". У внутрішній кишені зотлілого кітеля – залізний портсигар, а в ньому лист з адресою, фотографія дітей. Син Івана – програміст, зв'язався з німецькою асоціацією, що опікується ідентифікацією й захороненням останків солдатів. Виявилося, що це – офіцер. Його родина розшукувала ще з початку війни. Із Берліна приїхала правнучка загиблого з дітьми, привезли багато подарунків. Розказали, що не могли успадкувати будинок у Німеччині, доки смерть власника, їхнього прадіда, не засвідчена юридично. На прощання дали тисячу євро братові.

У Бродівському котлі на Львівщині в липні 1943 року тривали одні з найкривавіших боїв в Україні під час Другої світової. Тут загинули десятки тисяч радянських солдатів, стільки ж німців і воїнів дивізії СС "Галичина". Я мав інформацію, що біля одного села під Бродами (райцентр на Львівщині. – "Країна") 1943-го була аварія – у рів біля річки перекинулася німецька вантажівка зі зброєю. Начебто частина кулеметів так і залишилися в річковому мулі. Три дні провів у тому селі, доки знайшов одного діда-ветерана. "Як ви мене задовбали, – каже він мені. – Майже кожен рік приїжджають і питають про ту зброю, а потім перериють півберега річки – корову напоїти не можна, качка у воду не зайде. Залишать гівна після себе – і поїдуть. Ще 10 років тому тут викопали все, що можна було".

Зробив добре діло бабусі зі Славського в Карпатах. У війну її мати закопала на городі срібний таріль із двома чашечками – родинну реліквію. Ніяк не могли знайти, хоча вже десятки разів перекопали той город. Я якраз мав при собі металошукач. Поводив по городу і за 15 хвилин знайшов замотані в лахміття ті родинні скарби. Були на глибині трохи менше метра. Господиня накрила нам стіл і не взяла плату за три дні проживання. Такий наборчик потягнув би на 10 тисяч гривень на інтернет-аукціоні.

Копачі-вандали – найнижча каста "чорних" археологів. З ними ніхто не хоче мати справи. З такими покидьками раз перетнувся. Випадково. В Карпатах на перевалі біля водоспаду Шипот вдруге ночував. Казали хлопці, там цікаві речі знаходили – холодну зброю XIV століття і таке інше. Підсіли двоє мужиків, теж копачі. Випили і сп'яну почали розповідати, як могили грабують. Їм зливають інформацію, де ховають багатіїв – із перснями, золотими зубами і мобільними телефонами. Через місяць ці копачі вскривають гроби і грабують. Сторожів напоюють горілкою. Хвалилися, що недавно могилу циганського барона обчистили на Закарпатті.

"Мілітаристи" – еліта археології. "Мілітарист" підкований, як кандидат історичних наук. Начитаний, знає все про предмет пошуку і події, що відбувалися на ділянці, де копає. Добре обмундирований і працює на себе. Шукає зброю, одяг і речі Першої та Другої світової війн. Усі мої знайомі "мілітаристи" – дорослі й заможні люди.

Німецька каска часів Другої світової коштує від 200 до 300 гривень, залежно від стану. Проста солдатська пряжка з написом Gott mit uns ("З нами Бог". – "Країна") тягне на 5–10 доларів, а пряжка елітних військ – SD, SA, SS – від 50 до 100 доларів. Кулемет MG-42 – 4 тисячі гривень і більше.

Нумізматика – вигідна річ. Самих тільки видів стародавніх монет по періодах – зо три сотні. На Півдні України і в Криму копачі знаходять монети античних міст північного Причорномор'я, Візантії, Кримського ханства, Золотої орди. На Заході – середньовічні литовські, польські, і взагалі – зі всієї середньовічної Європи. На Сході найчастіше – російські імператорські від 1700-го до 1917 років. У лютому на інтернет-аукціоні якийсь мажор купив за 60 тисяч гривень золотий статер Херсонеса Таврійського (античне місто, що було розташоване на околиці сучасного Севастополя. – "Країна"). Ці монети карбували в Херсонесі в останні часи його існування у ІІІ столітті до нашої ери. З одного боку – бик, з другого – діва з луком. Рідкісна штучка. З п'яти таких монет, що я бачив, три були підробкою українських умільців.

У Львові в музеї "Платар" недавно була виставка з колекції покійного бізнесмена Сергія Платонова і теперішнього губернатора Донеччини Сергія Тарути. Трипільщина, дорогоцінності Київської Русі, скіфські скарби. Вартість – десятки мільйонів доларів. Так-от: 90 відсотків тих експонатів – речі, викуплені в "чорних" археологів. Єдине, за що поважаю таких багатіїв, – що свої колекції виставляють на показ звичайним людям.