четвер, 20 січня 2011 13:19

"Найбільше боюся близьких людей. Ніхто не робить так боляче"

Анжеліка Рудницька, 40 років, співачка. Народилася 11 червня 1970 року в Рівному. Закінчила факультет журналістики Київського національного університету ім. Шевченка. Брала участь у студентському голодуванні "Революція на граніті" 1990 року. У листопаді 1994-го разом із поетом Олександром Бригинцем створила Мистецьку аґенцію "Територія А". З квітня 2005-го вела  щотижневу програму на ICTV "Мистецький канал Територія А", що у вересні перетворилася на щоденний "Хіт-парад". 1998 року вперше записала пісню - "У долі своя весна"Володимира Івасюка. 2002-го вийшов її перший альбом "Будь зі мною" (NAC), через рік - "Anzhelika.ru", 2006-го - "Знайди мене". 2004-го Анжеліку Рудницьку паралізувало і півроку вона провела в ліжку. Коли одужала, почала малювати й вишивати картини. Має персональні виставки в Угорщині, Франції та Україні.


їла м'ясо

17 років тому. Не пам'ятаю, як я його їла, але добре пам'ятаю, як я від нього відмовилась. Приїхала з мамою і сестрою в село до бабусі. Там жило мале козеня. Ми, діти, з ним гралися: бігали по двору, годували з рук, плели йому віночки й чесали за вушком. А перед від'їздом бабуся вирішила дати нам в дорогу м'яса. І це козеня потягли різати. Я чула, як воно кричало. З того часу я не вживаю м'яса взагалі. Раніше, якщо в холодильнику не було ковбаси, вважала, що у нас нічого їсти. А після цього випадку ми з мамою і сестрою певний час не могли дивитися на м'ясо. Зараз, коли приходять гості, готую м'ясні страви на око, не пробуючи. Всі кажуть, дуже смачно. А мені зовсім не кортить.

була дуже голодна

У грудні. Багато працювала в офісі й не мала змоги вибігти поїсти. А офісний харч -- це чай, бублики, сухарики. Мала глобальне бажання наїстися. На Новий рік відірвалася. Мій найулюбленіший раціон - салати і каші. Коли вирішую не їсти - не відчуваю голоду. П'ять діб не їла 1990 року під час студентського голодування, і робила це свідомо. Пила тільки переварену воду. Коли є ідея, то вона дає силу.

ризикувала

На Новий рік, коли стала на ковзани. З дитинства не була на ковзанці. Спочатку не було нагоди, потім через хворобу. Лікарі суворо застерігали: нічого екстремального, що може спровокувати падіння. Племінники тримали мене за руки. Фігури, які вміла в дитинстві, відтворити не змогла, але покаталася від душі. І жодного разу не впала. Тіло пам'ятає навички. Головне - подолати страх.

боялася

Постійно. Найбільше боюся близьких людей. Ніхто не робить так боляче, як вони – бо знають, куди треба бити.

сперечалася

Учора - з маленькою племінницею з приводу колядок і щедрівок. Як людина, що досліджує фольклор в університеті, доводила їй, що вони були задовго до народження Ісуса Христа, й адаптувалися до християнської культури. Їй у школі казали інакше.

наважувалася щось кардинально змінити

Під час хвороби почала малювати. І це радикально змінило все. Коли ж видужала, уже не змогла жити, як раніше.

сильно втомлювалася

Коли літала у корейське місто Йосу на фестиваль у грудні. Перельоти й переїзди забирали всі 24 години.

казала неправду

Можу прибрехати несвідомо, як і всі. Буває, не думаючи щось скажеш, а потім - стоп! - це ж неправда. Якби зараз сказала, що ніколи не брешу - це була б найсвіжіша моя брехня.

червоніла

Перед Новим роком у сауні. Там завжди дуже сильно червонію.


витрачала велику суму грошей

Кілька років тому - на червоний Mercedes.


просила пробачення

Регулярно. Завжди є за що: на ногу наступила, когось штовхнула випадково. А нещодавно просила пробачення у свого 9-річного племінника, бо не дала йому висловитися. Він - середульша дитина в сім'ї. Десь вичитав, що саме таким постійно бракує уваги. Хотів повідомити це нам, дорослим, а я його перебила.


молилася

Я це роблю щодня. На Різдво ходила до церкви.


спускалася в метро

Чотири роки тому племінники захотіли покататись на метро. Кажуть: "Ми вічно в цих машинах їздимо, як нудно!" То ми не їздили, а каталися. А ще позаторік у грудні їхала проводити майстер-клас із ліплення вареників для дітей зірок. Довго стояли в заторі, я спізнювалася. Тому залишила машину на водія і спустилася в підземку. Це було досить екстремально, тому що вже був грудень, а я - в самих туфлях, напівроздягнута. Коли зайшла в такому вигляді в метро, на ескалаторі до мене підходили люди і запитували, чи не треба чимось допомогти.


сміялася від душі

Кілька днів тому - з мамою, сестрою та її дітьми грала в боулінг. Прикольно дивитися, як малеча вчиться розставляти пальці й кидати кулі.

Зараз ви читаєте новину «"Найбільше боюся близьких людей. Ніхто не робить так боляче"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі