Перша дружина Михайла Поплавського розповідає про своїх чоловіків

- Я до хати не запрошую, бо хазяйство велике. Поприбирати не встигаю. Ще й дощі були, вся побілка з хати змилася. Тепер ніби обідрана стоїть.

Пішла вчитися на медика, бо виросла без мами. Я її не пам'ятаю, вона померла від хвороби, коли мені було 2 роки й 8 місяців. Тато мене сам виховав. У селі його поважали, він був технік штучного запліднення, з дошки пошани не злазив і в області. Я сказала: "Піду в медучилище, бо хочу, щоб діти не залишалися самі без мам".

Із Поплавським познайомилася, коли після училища почала в сільській лікарні працювати. Ми з одного села, з Мечиславки. Знала, що є такий Мішка Поплавський, в клубі на танцях грає. Побачилися вперше, коли я йшла на роботу в лікарню, а він біг у клуб, бо завідував там. Оглянув з ніг до голови, і каже: "Я зайду до вас у лікарню".

Їздили разом на концерти - я читала вірші під полонез Огінського. Кукурудзу сапали разом у колгоспі. Він пробував ухажувати, але мені не до нього було, бо мала двох хлопців: одного з училища, а другого - в селі. До обох прив'язалася й не знала, за кого заміж виходити. Міша мені записки писав, одну дочка Таня недавно на горищі знайшла. Пише, що запрошую тебе в кіно - а хто, хай буде для тебе сюрпризом.

Я не реагувала на нього. Після одного концерту в Ульяновці віз мене на своїй "Яві" й звернув у посадку. Сіли на полянці, він мені голову на коліна поклав і свого добивається. А я кажу: ні, як нам судьба, то ще встигнемо. То він схопився на ноги: "Готуйся до свадьби". Подружка моя того же дня заявила: "Чула, що ти заміж виходиш за Мішу Поплавського". Його тато про весілля казав у магазині.

Увечері його батьки до мого тата прийшли. Батько мені за те зробив вдома розгон, бо вісім років стрічалася із хлопцем, з його батьками вже сваталися, а я тут сюрприз піднесла.

Весілля відгуляли 12 серпня, ми й не зустрічалися толком. Не думала, що він так серйозно настроївся.

Свадьба була велика, шалаші на 600 душ накрили. Ми їхали чорною "Волгою", попереду й позаду - хлопці на "Явах". Плаття в мене було шикарне, з білої парчі, смужка одна суцільна, а друга - січена. Фата довга була, хоч тоді в моду коротка входила. Вінок замовила пишний і високий, він і досі десь на горищі є.

Запросили всіх друзів. І той хлопець із сусіднього села, з яким я вісім років зустрічалася, теж прийшов. Його батько з моїми дружбами побився. Хлопці пішли випити пива в буфет, щось сказали йому обідне. Той бокал пива їм в обличчя ллянув. А син його дуже жалів за мною, тільки в 40 років женився.

Михайло заробляв, граючи на весіллях. Зарплата у нас по 60 рублів, а поїдеш на базар - гарні сапожки 180 рублів стоять. От він і крутився

Менше двох років із Мішею прожили. Дуже рідко з ним бачилися. Він на роботу йшов у клуб, я готувала їсти - і в лікарню. Ввечері в клубі він мене бачить зі сцени, а я його - із залу, ніколи разом не були. Він до часу, двох, трьох у клубі. Добре, хазяйства не було. Жили в старенькому домі, ту квартиру мені від лікарні дали. У хаті стояли два ліжка, але спали на одному, як оселедці. Тільки боком поміщалися. Але було нам добре. А вже пізніше, як він вибив кращу квартиру, й ліжко було широке, нам стало на ньому тісно. Бо сваритися стали.

Михайло заробляв, граючи на весіллях. Зарплати в нас по 60 рублів, а поїдеш на базар - гарні сапожки 180 рублів стоять. От він і крутився. Я сердилася, бо хоч на вихідні чоловіка хотіла побачити, а його немає.

Якось запрошують усю його родину на весілля. А він їде на другу свадьбу грати. А я молода, гарна, до мене хлопці підходять - один, другий до танцю витягують. Сідаємо за стіл, я біля свекрухи тулюся, аж приходять хлопці й кажуть їй: посуньтеся, і сідають між нами. Дивлюся на свекруху, а вона аж кипить. Один чоловік із мого села вихватує мене з танцю. Я кажу йому: "В тебе жінка є, ще неприємності будуть". А він: "Цить, це Манька попросила, твоя свекруха, щоб із тобою ніхто з хлопців не танцював".

Увечері їдуть молоді наречену покривати на друге село. І я з ними. Повернулася о четвертій ранку. А Міша зі свадьби десь о другій приїхав. То він спати ліг, а свекруха ходить по подвір'ю, діжурить. Каже мені: "Зараз тобі буде. Бо тато його ревнивий, і він теж". На ранок встаємо, свекруха кричить на мене, щоб закрутила коси. А Міша любив, щоб я з розпущеними ходила перед ним. То ще нагримав на неї. От щодо цього він добрий був: весь час маму на місце ставив.

Поїхали разом на свадьбу, а він мені пропонує - давай, наче ми друг друга не знаємо. Він любив стріляти дівчат. Не то шо переспати, а ловити - чи клюне яка дівка, чи ні. Це в нього була хвороба. Думаю, я ж тобі не вступлю. От на весіллі він грає, а я танцюю. Всі дівчата за ним бігають, очима стріляють, а мої - всі хлопці, хоч в оберемок бери. І пішло - хто більше. Дійшло до того, що вся свадьба дивиться не на жениха з нареченою, а за нами наблюдає. І ніхто ж не знає, що ми - чоловік і жінка. А наприкінці він бере мене під руку й ідемо поцілувати молодят. Усі парубки розчаровані, а дівчата - ще більше. Міша ж задоволений, щасливий.

Якось я його побила. Йдемо до клубу, а попереду дві дівахи, які дуже за ним упадали. І давай перед ним ламатися. Він мене лишає й біжить до них. Я догнала і як заїду йому по лицю, в ніс попала. Він аж присів. Біля клубу хлопці й дівчата стоять, жартують. А я думаю: зараз прийде, як дасть при всіх. Міша за хвилин 20 прийшов. Став біля мене, не чіпає. Ну, думаю, зараз до себе в кабінет у клубі позве, і там буду літати. Але ні слова не говорить. І вдома нічого не сказав. Узагалі про той випадок більше ніколи не згадував. Значить відчував, що заробив.

Коли тільки одружилися, одна дівчина запросила нас у гості на день народження. Ми ж із ним практично не знали одне одного, бо не зустрічалися. От він сів за стіл і спостерігає за ссною, хоче мого розуму попробувати. Налили всім горілки. Він бере 100-грамову стопку, п'є і мені в очі дивиться: бачиш, ти за алкоголіка заміж вийшла. А я свою стопку теж - раз, і випила. Побачила холодець, я ж знаю, що робити, аби не сп'яніти - треба жирного більше з'їсти. Хлопці мені моргають: ми тобі води налили, давай другу. Ну я й другу легко випила. Він рознервувався, з-за столу вийшов, сів подалі й наблюдає. Хлопці моргають: давай по третій. Міша витягає мене з-за столу. Каже, нам пора. Прийшли, я лягаю і причитаю, шо мені погано. Дістає шухляду з медикаментами й суне мені: бери сама, я ж не знаю, що тобі треба. Тазика приніс, аби мене вирвало. Але, каже, спати з тобою сьогодні не буду. І вмощується на другому ліжку. Я встала, сміюся: "Ладно, пожартували й досить". Він зірвався, сердитий - я так і знав, шо ти придурюєшся.

Міша ніколи жадний не був. Усе подарки приносив мені. То чулки рідкісні, то духи, то брошки. Раз аж в Молдавію їздили за босоніжками. І пальто купив. Я не хотіла, а він заставив приміряти й заплатив, коли я з магазину пішла.

Розлучились ми, бо він на Київ рвався. Приходжу якось раніше додому, і чую, свекруха кричить: "Який Київ, а нашо ти женився?" Років через 20 дізналася, що йому циганка наворожила: як поїде на Північ, то стане багатою й знаменитою людиною. Мені циганка казала розійтися з ним. Бо все одно він поїде в далеку дорогу й розіб'ється.

Розлучитися запропонувала я. Вхляла з ним воювати, борсатися. Говорю: "Їдемо подавати заяву на розвод". Думала, злякається, змінити щось захоче. А він погодився. Отак здуру сіли на "Яву" й поїхали. Приїхали, а працівники загсу на порозі стоять, додому збираються. Ще б хвилину, і ми не змогли ту заяву подати, а на ранок і роздумали б. Та ми завернули їх.

Якось ішла до батька в Мечиславку, а Міша побачив мене, скочив на мотоцикл і догнав. Натякав, що не проти зійтися, помиритися. А в мене була образа й біль. Сказала йому: "Скатертью дорожка і попутного вітру". Ми з ним не жили б. Бо він усім дівчатам компостував мізки, і я любила хлопцями покрутити.

Вирішила тікати від Міші в НДР. Зрозуміла, що заміж вийти він мені не дасть і сам не зможе, бо ми любили одне одного. Подала заяву у військкомат. Міша як взнав, свого друга Юрія Білоконя, який тоді тими виїздами завідував, просив мені палиці в колеса ставити. Та я все по документах зробила, і він не зміг мене не випустити.

Після розлучення 10 років не виходила заміж. Але дуже за мною один чоловік бігав, Володимир, на фермі трактористом робив. І я вийшла за нього - знову практично не зустрічаючись. А розлучила нас його мати. Як і з першою жінкою, з якою в нього двоє дітей було. Батько Володі помер, і мама всю увагу на сина переключила. Я купила окрему хату. Так і жили - він бігав від мене до мами. А тоді зійшовся з першою жінкою.

Третій чоловік, Льоня, був заготівельником на фермі. Як я Танею завагітніла, він зазбирався кудись. Бачила, що не хоче жити, то й не тримала. Ледачий був. Дочка вже виросла, коли він повернувся. Таня прибігає до мене на город і говорить: "Там якийсь дядько приїхав із сумками. Я його не знаю, але здається, це мій тато". Вийшла, - точно, кажу, доця, це твій батько. А Таня тоді переболіла лейкозом, і їй дуже Поплавський поміг із лікарями. Вона в своїй кімнаті його портрети розставила. Льоня побачив те й образився. Десь у Росію поїхав.

Таня в 13 років захворіла. Прибирали сіно, і її криса за ногу вкусила. Температура під 40 трималася. Як по допомогу до кабінету Поплавського йшла, то й червоніла, й блідла. Сім разів підходила й верталася. А тоді думаю: моя козявка доходить у лікарні, а я не можу через себе переступити. Ввійшла, а його немає. Секретарка потім передзвонила, домовилася з ним. Він із ходу сказав до Охмадиту звернутися. І сам під'їхав.

Побачилися вперше за 24 роки розлуки. Лікарі бігають кругом. А ми стоїмо й не поворухнемося. Таню потім усі в лікарні випитували, хто я Поплавському. Думали - або сестра, або коханка.

Перед тим, як Таня мала вступати, він сказав на три дні раніше приїхати і до нього зайти. Я вдягла нове плаття, зачіску зробила пишну. Таню залишив у кабінеті почекати, а мене на каву запрошує. Я із-за самолюбства відмовилася. Він не наполягав. Посадив у свій Mercedes і водія дав на вокзал відвезти.

Дитину помагає вчити - на тому й спасибі.

×