"Максу 59, Юльці – 52. Для обох це – перша дитина"

Про що розмовляють у травмпункті Охматдиту

– В субботу была оттепель, а в воскресенье стукнул мороз. Просила Васю, чтобы шел медленно. Это как надо было бежать, чтобы сломать ногу в двух местах? – каже жінка в чорній шубі під дверима травмпункту в столичному Охматдиті.

Тут у черзі – 12 дітей. Усі з батьками. Внук жінки у шубі вистрибує на одній нозі з рентген-кабінету. Вітається із літньою знайомою в помаранчевому шарфі.

– Не думала, что встретим здесь соседей. Вы уже пере­ехали? – цікавиться жінка. Тримає дівчинку з перебинтованою правицею.

– Перевезли вещи перед Новым годом. Зря мужа послушала. Дом не отапливается. Обещают батареи включить, когда заселится 70 процентов жильцов. А там еще и половины квартир не продали. В этом году нам тепла не видать. Греемся двумя каминами.

– Ваша дочь еще работает учительницей? У нашей Соломии проблемы с информатикой. Думали подойти к Лилии.

– Говорила ей: "Лиля, не оставляй школу. Зачем тебе та Варшава?" Сейчас бы имела 9 тысяч гривен. Не дождалась. Полгода назад уволилась и уехала в Польшу. Работает в подвале по 12 часов в сутки, шьет натовскую форму. Зрение упало до минус 6. Раз выслала 20 тысяч гривен. Разве это деньги? Оставила меня в 62 года с тремя внуками.

– Ти в курсі, що Макс батьком став? – чоловік у камуфляжі говорить по телефону. Чекає в коридорі дружину з донькою. Має жовті від цигаркового диму вуса. – Як який? Вальчук. Максу 59, Юльці – 52. Для обох це перша дитина. У нас всі пацани в шоці. Не думали, що волонтьорша бєрємєнна від нього.

Натягує шапку. Виходить у двір курити.

– Як це – звідки я його знаю? Ми в січні 2015-го з ним в Донецькому аеропорту були. Він міг довше за всіх без води просидіти. Робив пару ковтків на день.

– Як ви вирвалися? – на телефоні вмикається гучномовець.

У вусі чоловіка видно слуховий апарат.

– Живими лишилися тільки 300-ті. Макс висунувся на перекур, як по нам почав працювати снайпер. Куля відрекошетила йому в бік. Дорогою до госпіталя два рази непритомнів. Йому купу крові перелили. Доки був у комі, побував у раю, каже. Встиг з усіма 200-ми переговорити. Бачив Валіка й Мартиненка, яких на моїх очах розірвало. Просив, щоб дали йому закурити. Ті засміялися. Кажуть, рано тобі з нами курити, вали на землю. Відчув два удари в груди – й опритомнів.

 

– Паша, де ти ходиш? Гіпс наклали. Викликай таксі, – рудоволоса жінка веде за руку 7-річну дівчинку.

На лаві під кабінетом сідає жінка в плетеному светрі. На рукаві – голки від ялинки.

– Встала в шесть утра, чтобы вынести то лысое чудо. Купили елку на Николая. Перед Новым годом начала осыпаться. Жаль было выбрасывать – 200 гривен отдали. Дети просили подержать до Крещения. Праздники прошли, а муж разбирать не думает. Если бы ждала, пока Алешка вынесет, то 8 марта с ней встретили бы.

– А в нас ялинки два тижні у дворі лежать. Машина баки забирає, а дерева не хоче. В жек жалувалися. Але вони вже не мають до нас діла, – каже сусідка.

– ОСББ чего не создадите?

– У квітні створили. Скинулися по 500 гривень на ремонт у під'їздах і по 3 тисячі – на утеп­лення будинку. Голова ОСББ зібрав півмільйона – і зник. Зверталися в поліцію. Там кажуть, ми не перші й не останні.

– А его квартиру пробовали арестовать? Он же живет в соседнем подъезде.

– Покинув дружину і двох дітей. Вона не знала, де він. У неї за душею ні копійки, сама на групі. Каже, за ним стежили. У грудні тіло знайшли в лісопосадці, за ДНК – він. Після свят вона знайшла його передсмертного листа. Раніше займався бізнесом, позичив гроші у бандитів. Віддати не подужав. Квартиру забрати не могли, бо записана на тестя.

– Малій 5,5 року, а черга в садік не підійшла. Ходила до завідувачки. Каже, місць нема, по 50 дітей у групі. Прививки всі поробили. А шансів, що на осінь підемо у старшу групу, нема. Треба вже в школу, а вона ні читати, ні писати не вміє.

– Чого ви з Миколаївною не домовилися? Може, мало давали? А через її доньку Оксану пробували? Вона працює завучем у нашій школі. Торік завдяки їй половина старшої групи попали в клас для обдарованих дітей.

– Не хочу нікому платити. Грошей ледь на продукти вистачає, комуналку два місяці не плачу. Якби Влад був її батьком, уже давно взяли б – як дитину учасника АТО. Він не спішить роботу шукати. Як з війни вернувся, пішов на свій завод. Там 24 роки закуп­ляють обладнання з Росії. Влад просив по-хорошому. Не дійшло. Прийшов із гранатою. Мужики з охорони в каптьорці зачинилися. Начальство до приїзду поліції в заручниках тримав. Вони його півроку обіцянками травили, що ніяких поставок із Росії не йде. Але з москальськими фірмами контракт не розірвали.

– Посадили?

– До вечора відпустили, бо граната несправжня. На заводі заставили зварювальників підставити Влада – підкласти в його шкафчик кілька деталей, звинуватити у кражі. Ті понапивалися, переплутали ящики. Коли перепустку на завод анулювали, до начальника під'їхали хлопці в формі. Пояснили, що матиме проблеми, як Влада кине. Скоротили його без шуміхи, за два місяці наперед зар­плату виплатили й на біржу допомогли стати.

– Зустріч випускників перенесли на два тижні. Бо в першу неділю лютого буде 40 днів по директору, – говорить по вайберу 30-річна Євгенія Попович. Її доньці наклали кілька швів на щоку. Травмувалася під час прогулянки в дитсадку. – Помер від інфаркту за пару днів до Нового року. Жив сам. Знайшли в коридорі з телефоном. Сім разів викликав "швидку".

– У вас 15 років після школи?

– Ми тільки раз збиралися – за рік після випускного. Після дискотеки всі пішли по домам, а вранці однокласницю знайшли з перерізаним горлом за клубом. На її похороні домовилися більше не влаштовувати зустрічей. А цього року класна керівничка вмовила, бо йде на пенсію. Зібралося півкласу. Володька Суворов із Донецька приїхав. Сашко Мороз усіх шокував. Перед самим входом припаркувався на чорній тачці. Він сам із бідної сім'ї. В аспірантурі взявся досліджувати епітафії (надмогильні написи. – Країна). Їздив по цвинтарях. На прохання старого єврея розшукав, де поховані його баба з дідом. Той хотів віддячити, але Сашко грошей не бере. Вранці прокидається, а під гуртожитком Citroen із червоним бантом стоїть. Рідня покійних скинулися. Думали, бабу з дідом у Бабиному яру розстріляли. Тепер хочуть тіла на батьківщину перевезти.

×