Ірландці досі збирають гроші чорнобильським дітям

До Ірландії можна їхати будь-коли. Там завжди зелено й гарно, бо не буває посухи. Від цього повітря таке, що його хочеться пити. Таких ситих і чистих корів та овець не бачила ніде. ­Країна нагадує велике доглянуте комфортне село. Місцями подібне до Карпат: гори, ліс, поля, стоїть одна хата. ­Ірландці часто живуть самотньо на відлюдді. Якщо біля траси, чіпляють на будинку табличку В&В. Це означає, що в цьому домі є кімната для гостей. ­Ночівля зі снідан­ком – смажені яйця, сосиски, салат, хліб, масло, чай– коштує щонайбільше 50 євро. Мандрівників у себе вдома прий­мають у кожному селі. ­Такий місцевий бізнес.

У кожній хаті є хліб, молоко, чай, камін і кольорові вхідні двері. ­Бувають жовті, зелені, червоні. Всі барви насичені, яскраві, як природа. Будинки двоповерхові. Одна зі стін через великі вікна майже прозора, виходить на найкращий пейзаж. Поса­дити гостя біля теплого каміна перед таким вікном і вручити велику чашку чаю з молоком – це кожен ірландець зробить обов'язково.

На березі океану туристів приймає аскет-самітник Родні. До нього їдуть отримати спокій і рівновагу – за поперед­нім записом. Грошей не бере. Живе в кам'яній вибіленій хатині посеред саду. З вікна видно океан. З іншого боку – гори й болото. На ньому сушиться шматками накраяний торф. ­Палить ним у каміні. Має свій город і джерело.

Найкраще подорожувати рибаль­ськими селами. Вони на березі океану. У кожному є затишний паб, свіжо­приготовлена риба. Місцеві поводяться так, ніби твій ­приїзд – найголовніша подія у світі. Розпитують і слухають, як давні знайомі. Україну асоціюють з Андрієм Шевченком, братами Кличками та Юлією ­Тимошенко.

Досі збирають гроші чорнобильським дітям. Скриньку з таким написом бачила в аптеці. В кав'ярнях і магазинах віталися, питали, як справи. Водії в селі піднімали руку для привітання й усміхалися. Піші незнайомці зупинялись поговорити.

Перша тема – погода. Усі нарікають на дощ. Він іде по чотири рази на день. Але коли визирає сонце, все небо у веселках.

Якось за день побачила 10 веселок – ­подвійних, одну поверх одної. Верхня може перетинати нижню впоперек. Тоді всі покидають роботу, виходять з офісів, будинків, магазинів на вулицю грітися. ­Знову ­говорять про погоду, а потім – про політику й решту. Доки сонячно, сміються й жартують.

Їхній гумор – поетичний і глибокий. ­Ірландці грають словами, різними відтінками значень.

2 години постояти із сусідом – запросто. Для цього можуть залишити роботу в полі.

На чай завжди мають час. За день випивають кружок із 10. П'ють із кожним, кого зустрічають. Міцну заварку навпіл розводять гарячим молоком. Удома подають яблучний пиріг із корицею або мигдальне печиво. Каву, зелений чай не зустрічала. Варто покуштувати пиріг пастуха. Це не тісто, а м'ясо й картопля, приготовлені в горщику. Варена й печена картопля, м'ясо й відварні овочі – основа традиційної кухні.

Ірландське пиво майже чорне, як земля. У ньому багато піни й заліза. Міцне. На смак гірке. Ірландці пишаються ним так само, як своєю музикою. Збираються в пабах і слухають, як гурт грає на традиційних інструментах: сопілці, скрипці, маленькій гармошці, гітарі.

Ірландська національна музика подібна до гірської ріки. Мелодія ніби безконечна, може 15 хвилин тривати. Спочатку повільна, потім набирає шаленого темпу. У цей момент усі починають вистукувати ногою чи танцювати. Танцюють у парах і міняються партнерами.

Моєму першому партнерові в танці було 74 роки. Я вже дихати не могла, а він стрибав до стелі й казав: "Давай, давай, у тебе все вийде!"

У вересні–жовтні в селах змагаються оповідачі казок і легенд.

×