Дев'ять улюблених книжок поетеси Ірини САЖИНСЬКОЇ
1."Скафандр і метелик", Жан-Домінік Бобі
У скруті перечитую цю книжку – і стає легше. Бобі створив її, коли після важкого інсульту був паралізований. Усе, що він міг, – кліпати лівим оком. Мріяв написати роман – і зробив це: йому надиктовували літери, а він кліпав на потрібній один раз. Так і з'явилася книжка.
Це художня автобіографія одного з найталановитіших журналістів сучасності. Головний редактор журналу ELLE France мав життя, про яке тільки можна мріяти, і втратив усе за кілька хвилин через крововилив у мозок.
Коли думаю, що чогось не можу, згадую Бобі.
2."Дочка Монтесуми", Генрі Райдер Гаґґард
Це перша серйозна книжка, яку прочитала в 11 років.
Пригодницька оповідь про любов, подорож заради помсти, прекрасну Отомі – дочку імператора ацтеків Монтесуми, іспанців-завойовників і вічне питання справедливості.
Після "Дочки Монтесуми" захотілося подорожувати. Але я ще й досі не стала знаним тревелером. Вірю у здійсненність цієї мрії.
3."Земля загублених, або маленькі страшні казки", Катерина Калитко
Її варто читати всім, хто любить магічний реалізм. Дев'ять оповідань – частини одного пазла, Землі загублених, – зачаровують і довго не відпускають. У книжці Земля має форму нуля, бублика, кола. Глибоке первісне минуле нерозривно пов'язане із сьогоденням і майбутнім. Спочатку дивуєшся, потім прозріваєш, зрештою звикаєш до життя на Землі загублених. Бо всі ми звідти.
Земля загублених – це весь наш світ. Ми з'являємося тут без чіткої мети і часто губимося в потоці однаковості, буденності. Але люди прекрасні в пошуках сенсу.
4."Трилогія бажання", Теодор Драйзер
Якби не головний герой романів трилогії Френк Каупервуд, я не обрала би фінансового фаху. Френк – фінансист від Бога. Про таких кажуть: "Весь світ у його руках". Але найскладніше – не заволодіти світом, а втримати його. Зачепили сила й одночасно вразливість Каупервуда. Він постає перед складним вибором: бути нечесним, але багатим, чи бідним із чистим сумлінням. Драйзер дає можливість читачеві розмірковувати над цим вибором. Книжка показує, як розставляти пріоритети, обрати ту модель поведінки, яка буде природною.
5."Юнак милується автоматом", Тарас Мельничук
Тарас Мельничук – поет-дисидент. Пережив радянські табори. Після повернення почав пити. Потрапив на лікування до спеціальної клініки. Там КДБ розраховувало підірвати здоров'я й авторитет поета медикаментами. Він утік, та згодом його запроторили до психіатричної лікарні.
Ці вірші раніше не були опубліковані, але знайшлися вчасно. Думаю, що не читала глибшої поетичної книжки. Ці тексти можуть зробити боляче, а потім мудрішаєш. У Мельничука навіть вірш про війну та смерть – про любов і життя. Він розмиває чіткість, досягаючи всеоб'ємності слова.
6."Здається, дощ", Андрій Даньків
Про цю книжку майже не говорять, не відзначають преміями, не продають у книгарнях. Автор не шукає публічності. Шкода. А може, навпаки, добре? Тоді ти ніби долучений до якоїсь закритої спільноти.
Це книжка про самотніх людей, ізоляцію та самозаглиблення. Навіть із кимось ми залишаємось самотніми. Це свого роду щоденник прощення та прощання. Але після прочитання немає гіркоти – тільки світлий щем.
7."Під скляним ковпаком", Сильвія Плат
Красиво написано про депресію. Головна героїня має усе – хлопця, круте стажування, талант. Але її ніщо не радує – і це біда. Починає ненавидіти себе та навколишній світ настільки, що втомлюється від такого існування. Авторка не романтизує депресивного стану, а показує зсередини.
Мені ця книжка допомогла вийти з депресії. Була ретранслятором того, що може бути і зі мною, якщо нічого не зміню тут і тепер.
8."Мондегрін. Пісні про смерть і любов", Володимир Рафєєнко
Вважаю цю книжку геніальною. Головний герой – університетський викладач – намагається почати нове життя. З окупованої території переїздить до столиці. Хоче знайти себе. У нього починаються психічні розлади: говорить, радиться, сперечається з кобилячою головою.
В якомусь сенсі ця книжка про мене. Габа втік з окупації, а я – із Запоріжжя, від найрідніших людей. Повернутися туди можу хіба що погуляти, але не жити.
9."Найкрасивіший потопельник у світі", Ґабрієль Ґарсіа Маркес
Людей змінює велич духовності. Потопельник фізично був такий, як і решта. Та крізь тіло проступала краса внутрішня, справжня. Люди не могли на нього надивитися – настільки був прекрасний. Вони змінювалися, прагнули вдосконалюватися від споглядання нехай і мертвої, але краси. Сенс у тому, щоб залишити по собі мистецтво зростання.
4 
1
Коментарі