Cім випадків із життя Володимира ЯВОРІВСЬКОГО
1. Коли пішов до школи, учні всіх початкових класів – від першого до четвертого – займалися в одній кімнаті. Всього збиралося майже 40 дітей. Навесні з'явилась новина: у село привезуть кіно. Вирішили показувати в нашому класі, бо іншого чималого приміщення не було. Дорога до нашого села пролягала через болота. Машина, яка везла апаратуру, застряла. Із чотирма сусідськими хлопцями побігли її витягувати. Насилу справилися. Поморилися, але за це нас пообіцяли пустити на сеанс безкоштовно. Показували фільм "Броненосець Потьомкін". Зійшлося півсела. Всім місця на стільцях не вистачало, то люди дивилися стоячи. Весь сеанс лузали насіння. Вранці першого уроку в нас не було. Відсовували парти й вигрібали лушпиння.
2. На третьому курсі написав новелу "Дичка". В ній ішлося про дівчину, яка вперше закохалася. Рукопис відніс у редакцію журналу "Дніпро". "Дичку" одразу ж опублікували. Заплатили гонорар – майже 50 рублів, великі гроші. Накупив торбу книжок, а на залишок – виставився. Із 12 хлопцями, з якими мешкав в одній кімнаті гуртожитку, пішли в Одесі на Привоз. Купили черешень. Їли весь вечір.
3. У травні 1986 року взявся писати новелу про історію жінки Марії, яку почув від випадкових людей. Вона мала шістьох дітей. Коли сталася аварія на станції, її евакуювали. Забрала з собою і корову. Везла її в кузові машини. Та дорогою борт відчинився – і корова випала. Марія повернулася в Чорнобиль, щоб її знайти.
Писав у невеличкому будиночку Товариства мисливців у Чорнобилі. Мешкав із лікарями й науковцями. Щоб виходила радіація, щодня треба було випити по чарці. Та горілка тоді була в дефіциті. Дістати її було важко. Одного дня приїхав чоловік на танку. Спитав, чи нема, бува, в нас чогось випити. Тільки руками розвели. Він мовив: "У мене вдома в Прип'яті є трилітрова банка спирту". Серед ночі заскочили до нього в кабіну й поїхали. Світла в квартирі не було. Банку шукали навпомацки. Він випив чарку спирту, а решту нам залишив. Розводили його водою. Вистачило на два тижні.
4. 1989 року кандидатом у народні депутати мене висунув Київський містобудівний інститут. Нічого про це не знав. Поїхав на дачу за 65 кілометрів від столиці. Секретар сільської ради погукала до телефона. Дзвонили з інституту. Сказали, маю повернутися в місто на термінову розмову. Одразу ж виїхав своєю "Волгою". Тільки дорогою помітив, що забув переодягтися. Був у кирзових чоботях і рваних джинсах. Але повертатися не став – це недобра прикмета. Приїхав. Мені сказали:
"Висуваємо трьох кандидатів у депутати. Серед них є і ви".
Моїм головним конкурентом був пожежник Леонід Телятников. Він брав участь у гасінні пожежі в перші години після аварії на Чорнобильській атомній електростанції. За це отримав звання Героя Радянського Союзу. Кандидатом у депутати його висунуло Міністерство внутрішніх справ. По Києву розвісили величезні плакати: "Яворівський – це слово, Телятников – діло". Хлопці з містобудівного інституту пожежною драбиною дісталися до того плакату. Фломастером до "Яворівський – це слово" дописали: "роман про Чорнобиль і правдиві статті". Я переміг у другому турі.
5. Коли приїхав у Москву як народний депутат, вступив в опозиційну групу. Її очолював Андрій Сахаров (1921–1989 роки, радянський фізик і дисидент. – Країна). Працював там один тиждень щомісяця, решту часу проводив у Києві. Вечорами з іншими депутатами й Борисом Єльциним (перший президент Росії. На той час був народним депутатом СРСР. – Країна) збиралися на посиденьки. Якось він запросив до себе додому. Випили по чарці, й Борис Миколайович каже до дружини: "Наинушка, там пельмешки есть? Свари нам немножко". Після того звернувся до мене: "Зачем вам эта независимость? Мы построим демократическое государство". Відповів: "Ми – за. Але – за окремі держави".
6. У моєму рідному селі Теклівка зараз живе 24 людини. Церкви там ніколи не було, а люди про неї мріяли. Вирішив сам її збудувати. З Вінниці викликав екстрасенсів, щоб вказали на найбільш підходяще місце. Показали те, на якому багато років тому стояв дерев'яний хрест. Коли був малий, там на Великдень збиралися односельці освятити паски.
Зводили церкву кілька місяців. Будівельників ніде було годувати. Домовився з місцевими, що на обід прийматимуть їх у себе. Давав гроші на харчі.
Церква вийшла невеличка, з синіми стінами і жовтим куполом. На її відкриття мав приїхати патріарх Філарет, але не зміг. Прислав трьох владик і церковний хор із Михайлівського собору.
7. Кілька років тому поїхали з родиною купатися на озеро за селом Стайки Кагарлицького району на Київщині. Вийшли з води й посідали на березі. Тут до нас підійшов рахітичний цуцик. Крутив хвостом і дивився жалібними очима. Донька одразу сказала: "Давай його собі заберемо". Відмовився. Дав йому окраєць хліба і кілька шматочків ковбаси. Все проковтнув та й пішов собі. Сказав Олександрі: "Якщо ще раз прийде, заберемо". Пес повернувся. Додому поїхали з ним. Викупали й відгодували вівсяною кашею. Назвали Скіфом.
1 
1
Коментарі