"Жінки від природи лінуваті. Але це компенсується ніжністю", - Катерина ТАРНАВСЬКА

Катерина ТАРНАВСЬКА, 33 роки, засновник жіночого бойового мистецтва "Асгарда" народилася в столиці Азербайджану Баку. Закінчила Дніпропетровський інститут фізичного виховання. Живе у Львові. Заснувала жіноче бойове мистецтво "Асгарда". Назву взяла зі скандинавських міфів. Це було місто, де правили жінки-воїни. Чоловіки їх боялися, бо жінки були хитрі й володіли надприродною інтуїцією. Виховує 7-річного сина Данарія. Три роки тому розлучилася з чоловіком Володимиром Пилатом, старшим на 24 роки, засновником школи бойового гопака у Львові.

Жінка повинна вміти поєднати сім'ю із суспільною справою.

На Сході України жінки дуже амбітні й активні. Але холерики - говорять, що думають, і швидко спалюються. На Заході - менш емоційні, кажуть не те, що думають, а те, що треба в конкретному випадку.

Якщо жінка знає, що таке паління й алкоголь - це непогано. Бо в усьому треба переконатися. Головне - вчасно зупинитися.

Батьки від мене в шоці. Вони втомилися від моїх вибрикеньок. Але їх тішить, що це йде мені на користь.

Коли в дитинстві чогось хотілося, я домагалася цього 24 години на добу. Могла сісти й безперестанку повторювати "хочу велосипед". Такі сеанси проводила щодня. Батьки здавалися.

Часто боюся. Але в цьому і кайф - переборювати страх. У спорті досі страшно виходити на ринг. Боюся на тренуваннях ставати в пару із хлопцями. Змушую себе.

Смерті не боюся - ні своєї, ні близьких. Там краще, ніж тут. Там не треба працювати, щоб заробити на їжу. І переживати, що дитина їстиме завтра. Смерть сумна лише тому, що не бачитимеш цієї людини.

Дівчині обов'язково треба омріювати свого чоловіка. Я наперед знала, що мій чоловік має бути хорошим кухарем, грати на гітарі й володіти бойовими мистецтвами. Такого й мала. Я його ще не бачила, а вже знала, коли він з'явиться. Організовувала семінар із бойового гопака в Дніпропетровській області. Мали приїхати тренери. Я знала, що він буде серед них, бо так задумала.

Смерті не боюся - там краще, ніж тут. Там не треба працювати, щоб заробити на їжу. І переживати, що дитина їстиме завтра

На початках стосунків кохані дуже дорожать одне одним. Потім звикають, і нема азарту. Має виникнути повага. Якщо з'являється, то через 10-15 років шлюбу знову настає момент романтизму й спалахує кохання. Якщо ні - подружжя розпадеться. Ми розлучилися, коли настав період, що слухати мала лише я. Мене слухати чоловік не бажав.

Омріювати другого коханого зараз не хочу. Мої критерії щодо чоловіків виросли. Тому мені ще самій треба підтягнутися до того рівня.

Я не ревнива. Хто ревнує - той не впевнений у собі.

Цивільний шлюб несправедливий. Жінка по своїй природі відповідальніша. Вона і в цивільному шлюбі відчуває обов'язок перед чоловіком. А він і далі почувається вільним.

Я не економлю. Коли грошей не вистачає, треба більше заробляти, а не менше тратити.

Тільки жінка може вдягати й штани, й спідницю, робити або ні макіяж, доводити когось до сліз і сама ревіти. Чоловіки більш обмежені.

Материнство мене навчило терпіння. Найменше маємо його до рідних.

Люблю фізичний біль. Подобається відчувати свої м'язи, коли вони болять від тренувань.

Жінки від природи лінуваті. Але це нормально, бо компенсується ніжністю.

Навчилася слухати відповіді в будь-який момент життя від будь-кого. Їду в маршрутці, думаю про щось. По радіо лунає якась фраза - і я розумію, що це відповідь на моє запитання.