Зеленський відчув смак влади

У "КВАРТАЛІ 95" КУРСІВ ЛОГІКИ НЕ БУЛО

20 травня президент Володимир Зеленський у цеху державного підприємства "Антонов" зібрав пресконференцію за підсумками другого року своєї роботи. Журналістам вдалося порушити кілька незручних тем. Проте не прозвучали вкрай важливі запитання щодо подальшого будівництва Української держави та її захисту від збройної агресії Росії.

Запитання перше. Чому Україна досі не розірвала договору із Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря та Керченської протоки, підписаного 2003 року Леонідом Кучмою і Володимиром Путіним? Тоді через спровокований Росією конфлікт щодо острова Тузла нам довелося визнати Азовське море не лише своїм внутрішнім, але й РФ.

 

Документ набув чинності 23 квітня 2004-го. У ньому зазначено: "Військові кораблі або інші державні судна третіх держав, які експлуатують у некомерційних цілях, можуть заходити в Азовське море та проходити Керченською протокою, якщо прямують з візитом чи діловим перебуванням до порту однієї зі сторін на її запрошення або за дозволом, погодженим з іншою стороною".

Тобто військові кораблі будь-якої країни, крім України й РФ, не можуть без дозволу Росії заходити в Азовське море. Але Москві начхати на цей пункт договору. Вона навіть українські військові кораблі не впускає в Азовське море. А все через те, що злощасної угоди вчасно не узгодили з положеннями Конвенції ООН з морського права 1982 року.

Чому українська влада не чухається? Протистояння в Чорному морі уникнути не вдасться. 24 квітня Росія заборонила прохід іноземних військових кораблів та інших суден у трьох районах Чорного моря. Обмеження діятимуть до 31 жовтня. У Пентагоні назвали це спробою дестабілізувати ситуацію в Україні.

Помиляються ті, хто уявляє, що Московія розпадеться сама собою, а під час її геополітичної агонії Захід захистить Україну, тож треба лише сидіти на березі Керченської протоки й чекати, доки за течією пропливе труп путінської імперії.

Запитання друге. Чому досі не розірвали дипломатичних відносин між Києвом і Москвою? Колишній міністр закордонних справ Павло Клімкін відверто шкодує, що Україна не зробила цього після початку агресії. Що заважає тепер? Заступник глави МЗС Євген Єнін переконаний: передусім гуманітарні питання. Можна припустити, що так думає і Володимир Зеленський.

Позиція влади дивує. Існують два фундаментальні документи міжнародного права – Віденська конвенція про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Віденська конвенція про консульські зносини від 24 квітня 1963-го, зазначає надзвичайний та повноважний посланник Сергій Борщевський. У першому документі йдеться, що розірвання дипломатичних відносин не означає автоматичного розірвання відносин консульських. У статті 5 другої конвенції перелічені консульські функції: захист у державі перебування інтересів громадян, видавання їм паспортів або віз, допомога та сприяння тощо.

Після розірвання в червні 1967 року дипломатичних відносин між Ізраїлем і СРСР стосунки між державами поновили в жовтні 1991-го. Майже чверть століття інтереси Радянського Союзу в Ізраїлі представляла Фінляндія, а Нідерланди представляли інтереси Ізраїлю в СРСР.

Розірвання дипломатичних відносин між Україною і Росією дало б чіткий сигнал українській громадськості та світовій спільноті, що йдеться саме про агресію, а не про "конфлікт на Сході України". Гуманітарні питання тут ні до чого. Бракує політичної волі. Передусім з боку Зеленського.

Запитання третє. Які перспективи надання Україні статусу основного союзника США поза НАТО? Що робить для цього український президент?

За три дні після інавгурації Джо Байдена Володимир Зеленський дав інтерв'ю американському виданню Axios. Наголосив на важливості членства України в Північноатлантичному альянсі: "У мене є просте запитання: пане президенте, чому ми досі не в НАТО?" Безумовно, корект­ніше було б поцікавитися ймовірністю отримання Україною статусу major non-NATO ally. Бо кожна прагматично мисляча людина розуміє, що в осяжному майбутньому для України стати членом НАТО проблематично.

На пресконференції президент не відповів однозначно, чи виноситимуть на всеукраїнський референдум питання статусу окупованих районів Донецької та Луганської областей: "Не готовий говорити. Зради не буде, я гарант Конституції!"

Останні слова прозвучали пафосно, навіть фальшиво. Нагадаймо суть проблеми. У вересні 2014 року з ініціативи президента Петра Порошенка всупереч Основному закону України, який не передбачає появи на її території утворень з особливими правами, Верховна Рада ухвалила так звані закони про особливий статус для ОРДЛО. Окупованій частині Донбасу надається широка автономія з правом мати власні суди, збройні формування, здійснювати міжнародну політику, а бойовикам – амністія.

 

15 жовтня 2019-го на засіданні Тристоронньої контактної групи в Мінську українська сторона наголосила, що виконання політичного блоку Мінських угод можливе тільки в разі розпуску квазіугруповань ЛДНР. Вимога логічна: у так званих Мінських угодах таких абревіатур нема. І в "формулі Штайнмаєра" – також. Згадується лише ОРДЛО.

І ще. У Законі "Про міжнародні договори України" зазначено, що угоди укладають винятково з суб'єктами міжнародного права. Чи була уповноважена приватна особа Леонід Кучма підписувати договір від імені України? Визнаймо: Мінські угоди – це просто папірці, не ратифіковані Україною. "І другий президент України Кучма, котрий це підписав, і п'ятий Порошенко, котрий ратифікував, і шостий Зеленський, ­котрий продовжив їх утілення, повинні сидіти разом за державну зраду, – вважає колишній суддя Конституційного суду України Віктор Шишкін. – За цим документом, Московія нікому нічого не винна. Жодного слова немає про відведення російських військ. Є лише про ЗСУ та якісь ефемерні "збройні угрупування Донецької та Луганської областей".

Журналісти чітко не сформулювали запитання до Зеленського щодо подальшої долі керівника Офісу президента Андрія Єрмака і його заступника Олега Татарова. Але той демонстративно дав зрозуміти, що не чіпатиме обох: "Я йду вперед, поряд зі мною багато робить Андрій Єрмак, повністю віддавши свою репутацію. Не хочу говорити через що, через кого, навіщо. Це велика інформаційна війна. Я знаю, що Андрій Єрмак вважає Олега Татарова професійною людиною".

Репутація або є, або її нема. І в Єрмака, і в Татарова вона сумнівна. Ймовірно саме Єрмак був частиною українсько-американської змови проти сьогоднішнього президента США. Про це свідчить транскрипт його розмови з Рудольфом Джуліані, особистим юристом Трампа. Можна згадати й можливу причетність Єрмака до витоку інформації у справі вагнерівців. Чому у Верховній Раді не створили Тимчасової слідчої комісії у цій справі. Чому Зеленський так уперто боронить Єрмака?

– Єрмак – це зло. Можливо, ключова проблема президента, – говорить ексгенпрокурор Руслан Рябошапка. – Єрмак є ключовим джерелом інформації для нього. Його система цінностей полягає в тому, що нам потрібно дивитися на північ і схід, а не на захід. Москва йому ближча за Вашингтон.

Колишній секретар Ради національної безпеки й оборони Олександр Данилюк каже, що Володимир Зеленський загравав із Російською Федерацією: "Ні я як секретар РНБО, ні Вадим Пристайко, який на той момент був міністром закордонних справ, не були під час перемовин із Путіним. Зеленський спілкується з ним, але про що вони домовляються? Як я можу робити свою роботу, коли цього не знаю? Це, скоріше, була вимога російської сторони. Питання: навіщо на це треба було йти?"

У міркуваннях Зеленського відсутня логіка. Людина неспроможна чітко сформулювати думку, плутається у висловлюваннях, суперечить собі. Відповідаючи на запитання журналістів, він часто демонстрував потік свідомості. Але попри це був упевненішим, ніж будь-коли. Усією поведінкою показував, що посада президента йому до вподоби: "Я зараз знаходжусь у такому відчутті, що я роблю. Нічого не боюся. Знаю, куди йду, для чого. Я не обертаюся. Тільки вперед". Володимир Зеленський відчув смак влади.

Сутність людини напрочуд точно виказує її мова. Граматика диктує правила, яким має підкорятися мова, щоб бути правильною. А логіка – закони, яким має підкорятися мислення, щоб бути правильним. Із цим, як і з риторикою в українського президента, не складається.

Тому дивує незбориме бажання Володимира Зеленського подивитись в очі президентові РФ і поговорити з ним на тему припинення війни. Можна уявити їхній словесний двобій віч-на-віч. Риторика Путіна – це десятиліттями відшліфоване красномовство кагебіста-вербувальника. Його навчали логічного мислення в краснознамьонному інституті імені Юрія Андропова. У "Кварталі 95" курсів логіки не було.

×