"Випробування – це перегній для того, щоб виросла гарна квітка"

Людину в рівновазі тримають пісня, гумор і молитва.

Бабця вчила молитись. Я не заперечував. Але справжня віра прийшла кілька років тому, коли вже не хотілося жити. Це доля багатьох поетів. Хто не рятується вірою в Бога, деградують або коять самогубство.

Без життєвих потрясінь успіх неможливий. Випробування – це перегній для того, щоб виросла гарна квітка.

Зараз мені несуттєво, чим займатися. Можу і сторожем працювати. Головне – душевна гармонія.

Ніколи не маю більше трьох друзів. Є такий закон природи, де все вимірюється трійками. Друг повинен рости разом із тобою. Якщо він хоч трохи запізнюється, може запросто зрадити або відійти.

 

Кохання не має віку. Вперше закохався 6-річним у сусідську дівчинку Наталю. Ще читати-писати не вмів, а почуття було, ніби в дорослого. Запам'ятав його до подробиць.

Завершення книжки подібне до оргазму, катарсису. Це духовна дитина, яку ти народив.

Про інших пишу або хороше, або нічого.

Коли лізеш по канату до вершини, до Всевишнього, вороги тебе підштовхують у спину, а друзі збоку підтримують, щоби не впав.

Треба бути зовсім дурним, аби не розуміти, що цей світ створений Кимось.

Бог – як кисень. Коли він є, ти його не відчуваєш. Але щойно зникає, починаєш задихатися.

Мама померла одразу після мого народження. Жив із дідом і бабою на природі, як у храмі. Можливо, тому і став поетом. Усі великі митці були сиротами.

З дитинства болісно відчував свою інакшість. Зараз теж відчуваю, але вже на іншому рівні.

Людство вже створило все, що повинне було. Нації розвиваються так само, як і біологічні організми. Один пізніше, інший – раніше. Я можу бути не гіршим за Байрона. Але у своєму часі й у своїй країні, що не потрапила у світовий пік розвитку літератури. Відповідно, навряд чи хтось вважатиме сучасного поета генієм.

Що кращу книжку напишеш, то довше до неї будуть доходити читачі. А може, і взагалі не дійдуть.

Якщо письменника визнає наша еліта, йому кінець. Ті, кого ми вважаємо елітою, рекламуватимуть тільки те, що слабше за неї.

Коли працював офіціантом у США, найбільшим покаранням були клієнти з дітьми. Батьки дозволяли їм усе. Повернувся в Україну, поїхав на озеро Світязь і побачив мамцю, яка не відпускала сина від себе ні на крок. Обидві крайності ведуть до деградації дітей. Природне виховання – посередині. Треба давати дітям допустиму свободу. Якщо допомогти метелику розкрити кокон, він уже ніколи не полетить сам.

Якщо витрачати енергію на боротьбу з іншими, до успіху не прийдеш. Уявіть мільйон сперматозоїдів, і всі пруть до яйцеклітини. Якщо якийсь із них почне боротися з іншим – він не буде першим. А сенс якраз у цьому.

Людина – як хороша машина. Повинна мати швидкість, гальма, кермо. Щось одне не працює – і все, катастрофа!

Справжній письменник просякнутий думками про смерть. У певний час її боявся. Тепер ставлюся із симпатією. Бо смерті, врешті, нема. Є тільки переходи з однієї форми існування в іншу.

Раніше любив анекдоти про смерть і життя. Тепер люблю розповідати притчі.

Іноді міг випити. Богемне життя дозволяло. В якийсь момент зрозумів, що стає все важче відходити. Замінив алкоголь вірою. Головне – не стати фанатиком. Відчуття від алкоголю та релігії подібні – це свобода і затишок. Тільки алкоголь діє годину, а віра – вічність.

Поет вбирає основні запахи, звуки, доторки у дитинстві – до 5 років. А потім – тільки розшифровує. Мені запам'ятався запах сідла нового дитячого велосипеда.

Коли ночував у тітки, зранку вдавав, ніби сплю. Вона приходила і поправляла ковдру. Цей жест став для моєї підсвідомості важливішим за все інше.

Тільки недавно усвідомив, що я – сирота. Раніше природа мене берегла від того. Інакше просив би дивіденди. В горлі ставав клубок, коли хотів сказати "мама". Це було табу.

Маю фотографію мами в труні. В неї на руці – годинник. Цей знімок досі мене вражає. Глибшої і болючішої метафори не придумаєш.

Батько вибачився за те, що покинув мене після відходу матері. Приснився через кілька днів після своєї смерті і сказав: "Вибач, сину". А тоді з блаженною усмішкою піднявся до неба, як святі на іконах. Я ж прокинувся у сльозах.

Мама снилася тричі, в переломні моменти життя. Запам'ятав її одяг до деталей. Розповів тітці, навіть ґудзики і черевики описав. Виявилося, мама справді так одягалася. І як після такого не вірити в потойбіччя?

Відчуваю Всевишнього моїм "дідусем". А я для нього – онук. Він радий спостерігати, як я росту. Любить мене і дає певну свободу, яка залежить від моєї духовної зрілості. Так і я – своєму онукові.

Найбільша самотність – коли говориш із собою і себе не розумієш.

Якщо ти – гурман, достатньо ковтка напою, аби відчути смак. Так і з людиною, книжкою: читаєш один абзац – і знаєш, цікаво це тобі чи корисно.

Людина може спробувати чотири стихії – любов, славу, подорож, гроші. Якщо жадібно вхопити все це одразу і насититись, то можна згоріти. Опісля майже неможливо відчувати радість.

Усім раджу одружуватись, коли закохані не вони, а в них. Взаємне кохання блаженне. Але для нього треба велику мудрість. Щоби не згоріти передчасно і не спалити решту світу.

Кажуть, український письменник половину життя витрачає на те, щоб вибратися із села до міста, а другу половину – щоб повернутися. Я теж хотів би повернутися у час, коли мені 13. Там ліс, природа, безтурботність, повна опіка Творця.

Потрібно мати сміливість сказати: "Я не знаю, що таке добро, а що таке зло". Це одна з ознак духовної зрілості.

Не знаю, хто робить мені більше добро – друзі, які кличуть на шашлики, чи вороги, які пишуть пасквілі. Від шашликів відходжу три дні. А критика спонукає тримати себе у формі та змісті.

Нафантазував собі ідеальну жінку, а потім її зустрів.

Поет не може бути близьким до влади. Кожен орган мусить виконувати свої функції. Печінка не працюватиме замість серця. Тому добре, що доля вберегла мене від партійних списків, депутатства. Користі від літераторів у парламенті ми бачили мало. Зате як митці вони майже всі себе скомпрометували.

Пробачу зраду другові, якщо він визнає, що був неправий. Але межу, яку зрадник порушив, уже ніхто не поверне назад. Фантомного болю не вилікує жоден лікар.

Можеш бути бандитом, мати десяток жінок і все одно залишатися поетом. Але, якщо ти стукач, ти не поет.

Наприкінці 1990-х повернувся із заробітків у США. З'явилися гроші, і мене трохи занесло. Позичав усім, хто просив. Втратив кількох друзів через це. Дехто "забув", що винен мені 400 доларів, дехто нав'язливо нагадує, що винен, але не віддає. Цікавенна людська душа, що спокушена бісом сріблолюбства.

Віддав у кредитну спілку 12 тисяч доларів, вони там і згоріли. Тоді знову став рахувати гроші і відчув себе духовно здоровим.

Не можу провести чіткої межі, де реалізовуюся, а де проявляю своє марнославство. Почуваюся, як селянин: виростив своє жито – отже, маю право ним гордитися.

Сміливий не той, хто не боїться, а той, хто перемагає страх. Перепливав озеро на рідній Волині шириною зо 2 кілометри. Посередині стало страшно. Але до другого берега таки догріб. Там зустріли односельчани хлібом-сіллю. Спитав один, чи рахується, якщо він проплив до половини і повернувся. Я, щиро сміючись, сказав, що ні. Ти сильний, якщо зумів перемогти себе.

Насторожують сумні старці. Гумор допомагає не стати релігійним фанатиком. Розумні священики переважно веселі. Бо якщо твоя віра не приносить радості, то вона якась неправильна.

Чоловіки-поети проявляють жіночу чутливість, а жінки-мисткині мають у характері мужні риси. Але це не патологія.

Враження, що сучасні діти вже народжуються з новими технологіями. Онук бачить пташечку за вікном – і пробує збільшувати її пальчиками на склі вікна, як на смартфоні. Техніка розвивається, а духовно-душевний світ деградує.

Найкращу пораду дала молодша донька. Одного разу говорив із кимось по телефону і виправдовувався, чому мушу відмовити. Вона сказала: "Тату, ти вже дорослий. Дозволь собі казати "так" або "ні".

Якщо напишу мемуари, це буде інструкція для реалізації сиріт. Осіб, які виховувались у звичайних сім'ях, вони не зацікавлять, а може і відштовхнуть.

×