"Україна переживе Росію на карті світу"

Президенту Порошенку треба частіше звертатися до людей і бути щирим, – каже сатирик Євген Гендін

З чого зараз сміються українці?

– За Радянського Союзу було: є Брежнєв, комуністи, і є ми. Сидимо на кухні і сміємося з них. Прекрасні часи були для гумористів за Януковича: є донецький хлопець, клептократія навколо – і чудові ми, які сміються над недолугою владою. Зараз такої зрозумілої системи координат немає.

Гумор – похідний від життя, соціуму. Зараз суспільство атомізоване, і гумор – також. Меми, жарти, демотиватори про Roshen, Липецьку фабрику, Путіна – на рівні низького смаку. На рівні соціального гумору нема єдиного. А народу потрібен очищувальний сміх – крізь сльози, катарсис, холодне-гаряче.

Як змінилися люди з початку війни?

– Стали нервові, категоричні. Більша частина мого оточення пасивно чи активно схвалили і підтримували Майдан. Жодної секунди не вагались, коли війна почалася – допомагали, хто чим міг. Але це – люди. Відчути результат хочуть за життя. А не все так виходить, як чекали. Здавалося, ось-ось – а ніяк.

Хтось розчарувався, хтось – у розпачі. Однак, не дай Боже, якісь серйозні катаклізми – знову вилізуть зі своїх нірок, збіжаться, згуртуються. А зараз ситуація – ні миру, ні війни. Ні Європи, ні Азії. Смутний час.

Дніпро прокинувся, коли відібрали Крим і почалася війна. 2014 рік також дав біль, що в державі щось не так. Що вона має бути інакшою. Але забагато поглядів на те, якою.

Чи є якийсь запобіжник від розчарування?

– Не очаровуватись. Вмикати мозок і обмежувати слиновиділення щодо майбутнього. Розуміти, що все відбудеться не так швидко і легко, як хотілося б.

Позаторік на виборах до місцевих рад у Дніпропетровській області переміг Опозиційний блок.

– Але порівняно з попередніми виборами, є динаміка. Раніше майже 60 відсотків підтримували "регіоналів", зараз – до 30. Боятися нині Опоблоку не варто. Країна не повернеться в болото. Цікаво, куди піде.

Що сталося з тими, хто чекав "русскую весну"?

– Провайдери всі втекли в Лугандон. Олег Царьов (колишній нардеп, був головою Дніпропетровського обласного відділення Партії регіонів. – Країна) у Криму. Є такі, що причаїлися і ждуть. Раптом що, вийдуть зустрічати з квітами. Але цього не буде. Зрештою, бачать Донбас і розуміють, що так зруйнують і їхні будинки. Ніхто не ставитиме позначку "тут живе ватнік".

Євген ГЕНДІН, 57 років, автор текстів і музичний керівник кабаре ”Весёлый песецЪ”. Позаштатний радник мера Дніпра Бориса Філатова з питань культури. Опікується тамтешнім культурним проектом ”Культурна столиця” Народився 6 листопада 1959-го у Дніпропетровську. Закінчив економічний факультет місцевого університету. 10 років викладав географію у школах і в технікумі залізничного транспорту. Головний редактор дніпровської ”Ліги сміху” і редактор фестивалю ”Телевізійна Ліга сміху”. Раніше писав музичні номери для проектів на російському телебаченні, а також для івентів різних членів списку Forbes у співавторстві з Григорієм Гельфером. ”Дивлюся кіно і слухаю джаз, коли є час. Пишу книжку про себе. Все, що роблю, роблю у першу чергу для себе. Іноді щось добре виходить для багатьох. А дуже рідко – щось путнє і для країни”. Любить центр міста Дніпро. Його сторінку у Facebook читають понад 23 тисячі людей. Дружина 48-річна Аліна – педагог і репетитор. Мають двох синів. Михайло – програміст, Олексій – студент

Чим зараз живе Дніпро?

– Це місто завжди було без обличчя. Цікаве, але без свого смаку, запаху, кольору. 2014-го з'явилась команда Ігоря Коломойського. Виникла синергія влади і громадянського суспільства. Зараз її немає. Місто повернулося до попереднього формату: кожен живе своїм. Але коли треба здати кров – приходять тисячі. У цьому місті достатньо сперматозоїдів, які можуть запліднити. Однак самі не доберуться до яйцеклітини. Потрібен постійний секс.

Як на життя міста впливає близькість фронту?

– Відчуття небезпеки немає.

Що встиг зробити Коломойський на посаді губернатора?

– Перш за все, зіграв моральну роль. Люди відчули: якщо Беня прийшов, то якогось там Путіна не пустить. Він перший, хто різко висловився про президента Росії. Люди бачили, як вибудовується територіальна оборона. У обласній адміністрації не бізнес-проекти обговорювали, а допомогу фронту. ОДА Коломойського стала центром тяжіння всього прогресивного Дніпра. Там було відчуття захищеності. Це ще й модно стало. Люди відчули порив душі: це ж наш Дніпро! Навіть ті, хто на Майдані не був. Було незнайоме доти відчуття, що ти – громадянин: можеш щось зробити для цієї країни, міста.

А коли він пішов з посади?

– Команда Коломойського – кризова. Не готова була керувати в мирний час. Усе більше було протиріч із центром. З'явилися "порохоботи" і "бенеботи". Система, де Порошенко поганий, а Коломойський – хороший, або навпаки, була занадто спрощена.

Я відчував з початку 2015 року, що формат роботи Дніпропетровської обласної держадміністрації несумісний зі сталою васальною системою з Києва. В чомусь вона не могла підкоритись правилам Банкової, в чомусь – епатувала свою особливість.

Дико було, коли на Геннадієві Корбану відшліфовували виборче правосуддя (колишній заступник губернатора Дніпропетровської області. 21 березня торік отримав 1,5 року умовного ув'язнення за викрадення людини. – Країна). Зрозуміло, шлейф за ним є. Але це було надто показово і невчасно.

Якось ви сказали, що сприйняття людей розділилися на "свій" і "чужий".

– Мене пригнічує післяреволюційний період. Людям легше жити в чорно-білій системі координат.

Філатов призначив заступником Єпіфанцеву, яка до цього очолювала міське відділення Партії регіонів. Це була складна комбінація і крок до руйнування Опоблоку. Але людей ковбасило, ламало: як це так? Усі заступники можуть бути палкими "майданівцями", але не професіоналами. Тоді місто скотиться в дупу. Яка різниця, яку: помаранчеву чи біло-блакитну?

У політиці – ті ж проблеми, тільки іншого масштабу. Яскравий приклад – Саакашвілі. У нього теж усе чорно-біле. Зрозуміло, на контрасті з попередніми він виграє. Але дискредитує ідею очищення. Чистильники повинні бути безгрішні. А коли їх ловиш на брехні, маніпуляціях, то ідея гасне.

Що з цим робити?

– Потрібен час. В Україні тяжко формується громадянське суспільство. А воно – основа всього. У нас його ще не критична маса, щоб стало двигуном розвитку. Але воно вже не дає дрімати владі, яка несе в собі метастази минулого.

Сформоване громадянське суспільство – і пасіонарне, і конструктивне. У нас воно поки що лише пасіонарне.

Порошенко остаточно розчарував народ?

– Мене – ні. Бо я не живу при царі. Однак багатьох розчарував. Але це – проблема і Петра Олексійовича, і цих людей теж.

Часто говорять про дострокові вибори у Верховну Раду і президентські.

– Я проти. Не бачу підстав. Війна. Нема політичної сили, готової взяти на себе відповідальність за країну. Бачу людей ще гірших, більш збочених, популістських. Це системна трагедія України – відсутність справжніх партій.

Я за те, щоб працював нинішній парламент. Щоб хоч по крихтах приймали закони. Треба покращити те, що є. А не розвалювати цей будиночок.

Коли вдасться здолати корупцію?

– Варто залишити це питання відкритим, дуже в'їлося. Я теж корупціонер. Платив лікарям. Чекати, доки тут буде хороша медицина? Коли йдеться про здоров'я дитини, то всі твої цінності відходять на другий план.

Чим завершиться справа Романа Насірова?

– Мені вона не подобається. Це процес заради процесу. Навряд чи колишній голова Державної фіскальної служби – чесна людина. Але він – цап-відбувайло. Це спекуляція на народній ненависті до всіляких бариг.

Насіров походить із браслетом. Потім з'являться нові сенсації, і всі переключаться на них. Це – велика риба. Хочеться, щоб таких ловили на легітимний гачок, а не на фейковий. Щоб усе було законно і правильно.

Я втомився від популізму, поверхневого замість справжнього. Від імітації замість дії.

У чому головна відмінність України від Росії?

– В України більший запас життєздатності. Україна переживе Росію на карті світу.

У нас нема ординської ментальності. Ми – не країна рабів. У нас більше волелюбності, анархічності. Іноді це шкодить, часом – іде на користь.

Українська ідентичність зараз лише формується. Я – російськомовний єврей – вважаю себе політичним українцем. Виріс на російській мові. Але це окупанти говорять моєю мовою, а не навпаки. Чому я маю дарувати їм її?

Донбас був заповідною радянською депресивною зоною. У Донецьку хоч була якась інтелігенція, а в Луганську – суцільний морок. Коли анексували Крим, а потім шматок Донбасу – зізнаюсь, в мене була надія – дика, блюзнірська: нарешті, відвалився шматок "совка". Вважав його такою собі "гангреною". Думав, посумуємо трохи, потім підуть економічні успіхи – нація стане єдиною. Не розумів, що прокинуться чвари всередині нас.

Популярна теза, що окупований Донбас повернемо тільки після смерті Путіна. Можливі інші сценарії?

– Зараз ніхто не скаже точно. Несподіваний геополітичний поворот може ослабити Росію – і все змінити.

Питання Донбасу нині в тупику. Там залишилися наші люди. Віддавати ворогові територію не можна. Забомбити її – теж.

У вас зараз більше оптимізму щодо майбутнього України, ніж рік тому?

– Не менше, але й не більше. Раніше був гостро позитивно налаштований, зараз – тупо.

Що повинна зробити країна цього року?

– Має бути чіткіша децентралізація. Вона дасть економічні плоди.

Потрібні дві-три якісні зміни, які можна помацати. Люди мають відчувати: є світло в кінці тунелю.

Економічна ситуація тяжка. Очікувати раптового покращення неможливо. Але навіть у таких умовах можна створити певні зони успіху. Вони дадуть надію, що наступного року буде краще. Це завдання влади.

Добре буде, якщо запровадять безвіз, хоч би як із цього сміялися.

А Порошенку треба частіше звертатися до людей. І бути щирим.