Світ не є справедливим чи несправедливим. Усе залежить від тебе. Ти – єдина причина для змін.
Був слабкою хворобливою дитиною. Рано навчився читати. Але у звичайну школу не ходив до п'ятого класу. Мною займалася бабуся Іраїда, мамина мати. Вона вважала, що я геть немічний і можу померти будь-якої миті. Не можу зрозуміти – це вона собі вигадала чи справді від чогось уберегла.
Батьки розійшлися, коли мені було 4 роки. З татом познайомився у 16. Він подарував мені тетріс. Я цього не оцінив. Він був би доречним у 12.
Хоч окулярів не носив, ріс стереотипним очкариком. Ніколи не бився. Били мене. Тому я – миролюбна людина.
Моя школа вважалася елітною. Потрапляли туди за великим блатом. Вітчим працював у МВС. Пішов домовлятися за мене з директоркою просто в парадній формі. Вразив настільки, що прийняли без питань.
До п'ятого класу не знав української. В дитячій бібліотеці були дві версії "Мауглі" Редьярда Кіплінґа. Перша – великоформатна ілюстрована, українською. Друга – стара, блякла, потерта, але російською мовою. Обурився, коли мені запропонували українську: "Зачем мне читать на этом странном языке?"
У 19 зустрічався з дівчиною з україномовної родини. Стало соромно, що не можу спілкуватися з нею однією мовою. Вона мені відкрила світ української культури.
В українській захоплює кількість слів, які існують для передачі найтонших відтінків. У російській цього немає. А в англійській слова – як конструктор Lego. Можеш скільки завгодно складати з кубиків кулю, та кути завжди випиратимуть.
Не знаю жодної мови. Послуговуюсь українською, можу сприймати російську, хоч мені це не дуже подобається. Працюю з англійською, майже всіма романо-германськими та кількома слов'янськими. Мова – як гілочка на пишному дереві. Перескочити з однієї на іншу нескладно. Починаєш читати польською – а вона подібна до білоруської. П'ять відсотків слів білоруської – з литовської. А та нагадує санскрит.
Був період, коли читав тоннами. Перебрав усі фонди Житомирської дитячої бібліотеки. Перед тим – усю домашню. Там був дикий треш. Наприклад, біографія Григорія Котовського (червоноармійський командир, до того – кримінальний злочинець. – Країна) на тисячу сторінок.
Прийняв католицизм, коли вже міг за себе вирішувати. Пройшов катехизу. Але справжнім католиком так і не став. Ображає концепт сповіді. Її мета – щоб ти почувався грішником. Бо не згрішиш – не покаєшся, не покаєшся – не будеш прощений і не попадеш у Царство Боже. Релігія перетворює твоє життя на гріх. Мені ближчий даосизм. Дао не про бога, а про шлях, мораль і розуміння, коли діяти, а коли ні.
Люди – це мавпи, яким дали друкарські машинки. Одна з них написала "Теорію походження видів".
Теоретично у мільярдах галактик, серед трильйонів зірок і планет десь має бути життя. Не могло статися так, що ми у Всесвіті одні.
Вразили останні дослідження науковців: 70 відсотків біосфери Землі – мікроби. Найдрібніші частинки. А ми себе несемо як вінець творіння. Вважаємо, що сидимо ледь не на кінчику голки еволюції. І тут нам кажуть: "Та вас тут фактично не існує!" Ці дрібні частинки точно переживуть людство. Бо існують довше, швидше міняють покоління, стійкіші до подразників.
Ми не розуміємо, що відбувається у світі.
Сім місяців прожив на Кубі, в лікувальному таборі для дітей, які постраждали від Чорнобиля. Годували нас дуже добре. Майже щодня давали ніжки Буша – курятину. Переїв їх. Коли повернувся додому, зрозумів, що більше не лізе. Відтоді м'яса не вживаю.
Двічі довелося їсти м'ясо. Був спостерігачем на виборах у глухому поліському селі. Мене прийняли в хаті, де було 17 дітей. Насипали в тарілку кілька картоплин, які плавали серед жиру та шматків м'яса. Ніхто не їсть, доки гість не почне. Вони мене не зрозуміли б. У їхній картині світу немає жодних причин не їсти м'яса. Мусив відступити від принципу. Вдруге посоромився сказати про це майбутній тещі при знайомстві. Тоді мене нагодували борщем.
У мене притуплений нюх. Це допомагає в маршрутках.
Не вважаю тіло в'язницею. Але хотілося би відчути щось поза межами наших можливостей. Цікавлять усі концепти, які дадуть людині таку можливість. Захоплює ідея цифрового безсмертя.
Цифрова копія свідомості – це шанс, що хтось іще отримає доступ до твоїх переживань. Найвищий ступінь оголеності, найбільша відкритість. Це була би крута форма мистецтва. Даєш іншим людям всього себе, а вони вирішують, як із цим поводитися.
У мене є третій сосок. Це дрібна генетична аномалія. Він ні на що не впливає. Але дає розуміння про те, як це – бути інакшим.
Усе добре, доки ти забезпечений здоровий білий гетеросексуальний чоловік. Щойно перестаєш відповідати одній із цих категорій, починаються проблеми. Меншості завжди погано. Її ніхто не сприймає і не прислухається до неї. Але в ній може опинитися будь-хто і будь-коли. Людей це лякає.
З усіх можливих ідеологій перемогла та, де на чолі білий чоловік. Патріархат перетворив їх на привілейовану категорію. Оточив по периметру подушками. Це шкодить розвитку цивілізації. Людство робить те, що влаштовує білих чоловіків.
Людей має тримати разом щось більше, ніж неможливість займатися сексом з іншими. Ми з дружиною вирішили, що будемо моногамними. Але я спокійно сприйняв би, якби вона хотіла інакше.
Якщо хочемо світлого майбутнього для України, треба відкидати все, що пов'язане з поневолювачем. Так з'явиться шанс на інше життя.
Серед чорних рабів завжди були чорні наглядачі. Значно жорстокіші за білих. Останні били, щоб покарати. Чорні – щоб вислужитися перед білими. Те саме з сепаратистами й ватниками. Хочуть довести, що є більшими росіянами, ніж самі росіяни.
Що більший копняк, то більша амплітуда польоту. Майдан не почався, доки не побили студентів.
Нам треба ставати кращими за тих, хто нас хоче поневолити. Мова про емпатію, толерантність, піклування про довколишнє середовище, рівність.
У нас коротка пам'ять. Не можемо пригадати, чому йде війна на Донбасі та хто забрав Крим. "Хочемо, щоб припинилася війна". Рібята, війна припиниться, коли не стане нас або їх. І зараз ми погодилися на перше.
Хотів видавати українською щось із контркультури. Паланіка, Буковскі, Діка. Але це зробили до мене. Радію через це.
Тішуся, коли мені кажуть: "Як круто, що ви видаєте книжки, яких не було в моєму дитинстві". Тепер вони будуть у дитинстві багатьох. Це моя мотивація.
Уперше побачив смерть у 7 років. Померла сусідка з першого поверху. Вона часто мене гляділа. А тепер лежала в кімнаті на столі, за яким раніше їли. Довкола стояли заплакані люди. Мені сказали, що треба поцілувати небіжчицю. Не розумів, чому маю це робити.
Скрудж Макдак – приклад того, як треба йти до своєї мети. Не боятися ризиків, працювати з людьми та приймати непопулярні рішення.
Із дружиною познайомився через спільну знайому. Одразу почали зустрічатися. Стосунки були не схожі на ті, що мав раніше. Усе було по-справжньому. Одружилися через два роки. Без білої сукні, гостей і батьків.
Неможливо описати емоції, коли тобі дають новонароджену дитину. Був на пологах. Хоч відмовляли всі, навіть лікарі. Намагався бути емоційно тверезим, підтримував Шуню. Відбирав у лікарів ножиці, бо сам хотів перерізати пуповину.
Доньці шукав якесь польське коротке ім'я. Щоб гарно звучало з нашим довгим прізвищем. Назвали Євою Стронґовською.
На будівлі Житомиробленерго є дзеркальна стіна. Намагався запровадити в сім'ї традицію фотографувати наші відображення щоразу, коли проходимо повз. Чомусь не прижилася.
Від дітей не можна мати таємниці. Їм потрібно давати інформацію про світ відповідно до їхнього віку. Якщо батьки цього не роблять, діти шукатимуть відповіді деінде. Потрібно бути готовим до розмов про секс, любов, Усесвіт і смерть. Діти будуть раді будь-якій версії, якщо вона правдива та конструктивна.
Мене не можна брати "на слабо" – ведуся. Завдяки цьому вижив у 1990-ті.
"Не виносити сміття з хати" – дурна риса нашого суспільства. Про насильство в сім'ї треба говорити.
Шуня мене весь час стібе. Нагадую їй казкового персонажа, який вляпувався в різні історії, бо допомагав іншим. Допомагаю стареньким перейти дорогу, вказую напрям, ношу сумки, притримую двері. Сприймаю кожну таку нагоду як шанс допомогти собі.
1 
1
Коментарі