"Нові люди не дорівнюють новим ідеям. Бракує стратегій"

У владі немає внутрішньої дискусії. Володимир Зеленський Міг дозволити собі максимальну відкритість. Але рішення напрацьовують у закритому режимі – і це проблема, – каже експерт з управління Андрій АНДРУШКІВ

25 жовтня відбудуться місцеві вибори. Проходитимуть за новим законодавством, в умовах нового адміністративно-територіального устрою. Можуть якісно змінити владу на місцях?

– Це будуть перші вибори після децентралізації. Зараз міста володіють великими ресурсами, а місцева влада має широкі повноваження. Йдеться про охорону здоров'я, освіту, житлово-комунальне господарство, дороги. Все, що оточує городян, залежить від місцевої влади, а не президента. Наприклад, за п'ять років можна побудувати міст, реорганізувати освітню мережу, оновити житлові будинки та зменшити навантаження в платіжках за комунальні послуги. Це треба почати одразу після оголошення результатів. Місцеві ради зберуться й усвідомлять, що можуть зробити щось глобальне для громади.

Раніше, щоб отримати гроші на ремонт дороги чи оновлення освітньої інфраструктури, відправляли гінця до Києва. Зараз громади мають місцеві податки і збори у власних бюджетах. Можуть самі цим керувати. Громадяни, які цікавляться життям держави, теж це розуміють. Вимагатимуть результатів.

 

Наскільки збалансовано систему місцевої влади в Україні?

– Досі є предметом дискусій. Хтось каже, що трирівнева система "громада – район – область" – ідеальний варіант. Існує думка, що області не потрібні. Мовляв, більшість функцій передано на місця об'єднаним територіальним громадам, координують це все райони. Є припущення: якби не було областей, це не давало б карт у руки прихильникам сепаратистських ідей. Адже про яку самостійність можна говорити в кожному зі 150 районів?

Можливо, треба переглядати області. Вони різні за розміром, кількістю населення. Наприклад, Чернівецька та Дніпропетровська – неспівмірні. Так нарізали регіони ще в радянські часи. Не під економіку, а під безпеку і контроль людей, відповідно до кількості комуністів і "бандерівців".

Можете назвати приклад вдалого самоврядування?

– Вінниця. Комфортне місто, хороший транспорт. Люди задоволені якістю послуг. Це результат тривалої роботи. Не можна досягти такого за рік. Влада регулярно визначала пріоритети. Це поняття лідерства. Там знайшлися ті, хто зміг взяти на себе відповідальність, провести перемовини, залучити кошти іноземних інвесторів.

Якщо говорити не про обласні центри, то таким прикладом є Тростянець на Сумщині. Це теж історія лідерства і стратегічних підходів до змін у громаді.

Ми в Центрі спільних дій досліджували, як лагодять дороги. Низка обласних центрів торік зменшила суми на капітальний ремонт. Кинули їх у поточний. Перед виборами міськрадам хотілося, щоб люди бачили рівний асфальт. Влада у такий спосіб заганяє себе в петлю дурної роботи. Це покриття зійде зі снігом наступного року, і громадяни будуть винуватити її.

Стратегія полягає в тому, щоб визначити найважливіше і вдало реалізувати. У Сеулі живуть 10 мільйонів людей. Там запровадили дев'ять додаткових нічних автобусних маршрутів – десь 2 відсотки від усього транспорту. Ними скористалися 42 проценти пасажирів. Перед тим провели громадські обговорення, опитування й ухвалили ефективне рішення.

Наскільки впливовими зараз є громади?

– Людина встає зранку, йде до ванної. З крана тече чиста або іржава вода. Це результат роботи місцевого самоврядування. Чи рівні дороги в місті, комфортний громадський транспорт – те саме. Якість роботи медичних закладів, шкіл і дитсадків, їхнє технічне забезпечення теж залежать від місцевої влади. Це і є політика – здійснення влади в інтересах спільноти. А не обізвати опонента московським дятлом чи поїсти землі у Верховній Раді.

Досі не відомо, чим займатимуться районні ради. Адже їхні функції перейшли до об'єднаних територіальних громад.

– Через турборежим проґавили важливі речі. Говорять про координувальну функцію райрад. Стосовно чого – не зрозуміло. Скидається на те, що їхні повноваження пропишуть після виборів. Дивна історія, в районні ради хтось балотується, а чим займатиметься та чи зможе виконати обіцянки – не відомо. Громади точно не захочуть віддавати владу в райони. Це закладе конфлікт між регіонами та Києвом, запустить відцентрові сили.

99 відсотків політиків і партій у передвиборчий період поводяться так, ніби виборець лежав у комі 20 років, писали ви. У чому це проявляється?

– Знаю багатьох представників органів місцевого самоврядування. Всі зараз роблять камін-аути, розкривають карти. Мовляв, іду на вибори з тією-то партією. Раніше ці люди були конкурентами політсил, разом з якими тепер балотуються. Політики, які намагаються будь-що вгризтися зубами у владу, дискредитують саме її поняття. Виборець не дурний, бачить це. Авторитет, легітим­ність влади в очах громадян зменшується. В результаті зникає можливість до спільних дій. Громада не зможе ухвалювати рішення, що потребуватимуть додаткових зусиль. Без довіри населення це неможливо. Як із карантином. Влада обмежувала права й свободи громадян у неконституційний спосіб. А коли виникла реальна загроза, люди вже не ведуться на заборони.

Але ж потім все одно голосують за цих політиків.

– Вимушені обирати з того, що є. Альтернативи немає тому, що люди, які хочуть балотуватися, пізно запрягають. Якщо думаєш боротися за крісло мера обласного центру, треба починати роботу за чотири роки до виборів. Аналізувати проблеми, напрацьовувати рішення, говорити з виборцями, формувати команду.

Україна мала досвід кардинального оновлення влади. Виявилося, що нові люди не дорівнюють новим ідеям. Отже, потрібні нові стратегії.

Як змінився український виборець після Революції гідності?

– На минулих виборах зробили в інтернеті інструмент для порівняння програм кандидатів у президенти. Ним скористалися більш як 220 тисяч людей. Заходили на сайт, проводили там понад 10 хвилин. Тож виборець еволюціонує. Прискорити це може розвиток українських інституцій, робота шкіл, університетів. Центральна виборча комісія мала би займатися роз'яснювальною роботою.

В Україні нечітко виписано повноваження інститутів влади? Які найбільші суперечності?

– Конституцію ухвалили 1996 року. Тоді за Кучми виписали президентсько-парламентську республіку, що працює лише в кількох країнах світу. Дали главі держави можливість впливати на виконавчі органи. Створили гомункул. Влада повинна була мати міцний хребет, а отримала сколіоз (10 років Україна була президентсько-парламентською республікою. 2004-го змінили Основний закон і з 2006‑го до 2010 року мали парламентсько-президентську, потім повноваження президента розширили. До Конституції зразка 2004 року повернулися 21 лютого 2014 року. – Країна).

Парламент призначає уряд, але декого туди відправляє і президент. Якимось боком глава держави впливає на призначення голів місцевих органів виконавчої влади. Очевидно, щоб мати доступ до адмінресурсу на виборах. Але ж голосування раз на п'ять років, решту часу треба втілювати урядову політику на місцях. Тому часто робота виконавчої влади там неефективна.

Будучи головою Закарпатської ОДА, Геннадій Москаль матюкав політику Міністерства охорони здоров'я на чолі з Уляною Супрун. Але уряд підтримав цю реформу. Парламент голосував за неї у двох читаннях. Якщо ти як представник влади маєш пропозиції, висловлюй їх на етапі обговорення, коли стратегії ще не затверджено. Це теж через сколіоз влади. Бо виконавчі органи реагують швидше на дзвінок з Офісу президента, ніж на пряме доручення уряду. Все це дійшло до апогею за президентства Зеленського, коли співбесіди на прем'єра проводять в ОП. Для чого тоді парламент?

 

Кажуть, із кожним новим скликанням якість парламенту погіршується. Як охарактеризуєте теперішню Верховну Раду?

– Повага до Основного закону дедалі зменшується. Падає рівень дискусії в сесійній залі. Давлять одне одного популізмом. Помічаю зверхність значної частини кожної більшості. Вони голосують за склад уряду – делегують йому повноваження. А коли Кабмін приносить програму, депутати змагаються, хто бридкішим словом обізве той папірець. Це збирає багато лайків. Але, шановні, ви голосували за цю команду кілька тижнів тому. Це не парламентський контроль, а вправляння у марнославстві. Після цього ніхто не захоче обіймати посаду міністра та його заступників. Навіть якщо знайдеться доброчесний, патріотичний професіонал, він опиняється в ситуації, коли уряд не може переконати парламент голосувати, нардепи не хочуть. Політики потім самі ж платять за цей простій. Де зараз "Народний фронт" або інші фракції коаліції "Європейська Україна"? "Блокові Петра Порошенка" довелося робити ребрендинг.

Україні варто перейти до парламентської республіки?

– Це одне з питань, на яке маємо дати відповідь у найближчі роки. Хто такий президент? Якщо він голова виконавчої влади, то його має призначати парламент. Якщо має лише представницькі функції, наприклад як у Німеччині, тоді прем'єр бере повноту виконавчої влади. А над ним є парламентський контроль. Президент, який обирається на загальних виборах і має вплив на інші гілки влади, ніколи не зменшить своїх повноважень. Зеленський обіцяв скоротити їх. Натомість рік тому подавав зміни до Конституції, щоб посилити президентський вплив на НАБУ, ДБР та регулятори.

Владу треба розосередити. У парламенті може відбуватися балансування.

Що відповісте тим, хто вважає парламентську республіку "колективною безвідповідальністю"?

– У ключові моменти української історії стоп-кран зривала саме Верховна Рада. Під час помаранчевої революції там відбулися ключові дискусії. У лютому 2014-го парламент зібрався на позачергове засідання. Нема спікера? О'кей, його замінив віцеспікер. Ухвалили потрібні рішення, держава не лишилася без керма. Колективна відповідальність спрацювала. Не так давно президент Порошенко хотів запровадити воєнний стан на довгий період. Парламент наполіг, що місяця достатньо. Зміг урівноважити. У теперішньому скликанні теж можна нашкребти 226 патріотів, які в кризовий момент зможуть ухвалювати рішення.

Українці готові до парламентської республіки?

– Думаю, так. Але це потребує зусиль. Держава, громадські організації повинні інвестувати в просвіту виборців. Щоб ті розуміли, як у країні відбуваються процеси. За глибокої роботи, що має починатися з дитячого садка, зможемо отримати вимогливого й критичного виборця. Українці не гірші за інших. Відсоток нерозумних усюди однаковий. Якби фінансову піраміду В2В Jewelry запустили в Німеччині чи Великій Британії, фінансовий моніторинг усе накрив би. У нас державні інституції не діяли – 600 тисяч українців понесли туди гроші. Так само зробили б і німці, якби їхні інституції не працювали.

Де втрачаємо через інституційну незрілість?

– У всьому. Цього року були морози, а потім посуха в Одеській та Миколаївській областях. Держава мала спрямувати туди ресурси. Проаналізувати, як вирішити проблему. Направити прямі дотації або надати дешеві кредити. Дійшло до того, що в травні фермер на Одещині наклав на себе руки. Інституції не відреагували адекватно на проблему.

Кожен рік – повінь на Прикарпатті. Тамтешні дороги прокладено позаминулого століття вздовж річок. В європейських країнах у горах шляхи роблять траверсом через хребет – і повені їм не страшні. Інституції мають планувати на 20–30 років.

Після Революції гідності був великий запит на реформи. Чому його не вдалося реалізувати?

– Реформи не відбулися там, де "післямайданна" влада намагалася залишити змогу ручного керування інституціями. Така доля спіткала реформу судової системи, прокуратури, центральних органів виконавчої влади.

Проте відбулися реформа ОСББ, децентралізація. Утворилася потужна інституція – Національна служба здоров'я України. Платить лікарням за надані українцям медичні послуги, а не за ліжкомісця. Прийняли зміни до законів про вищу та шкільну освіти. Реалізація цих нововведень потребує інвестицій і часу.

Не відбулося ключової реформи – державної служби. Радянський чиновник, який служив Комуністичній партії, не почав служити народові, але виховав собі молодих послідовників. Знижується спроможність влади на місцях керувати через апарат посадовців і впроваджувати державну політику. Низька зарплата з одного боку, а з другого – не зрозуміло, чиї накази виконувати. Відсутність сталої державної політики. Все це творить хаос, який ми бачимо.

Які дії нинішньої влади в реформуванні країни можна відзначити?

– У Центрі спільних дій ми аналізували рік роботи моновлади. Є поступ у розвитку законодавства щодо фінансів. Ухвалили закони про спліт (ліквідували Національну комісію з регулювання ринків фінансових послуг. Повноваження з регулювання фінансового ринку розподілили між Національним банком і Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку. – Країна), фінансові послуги та ринок капіталів. Але це не дуже відчувають громадяни, бо воно їх напряму не стосується.

Водночас я не певен, що влада продовжуватиме реформування. Маючи всю повноту, вона не стала відкритою. Немає внутрішньої дискусії. У руках Зеленського – моноуряд парламентської монобільшості та моновлада монопрезидента. Можуть дозволити собі максимальну відкритість. Але рішення напрацьовують у закритому режимі. Історія України говорить: хто не дослухається до громадян, навряд працюватиме в наступній каденції.

Наскільки впливове зараз громадянське су­спільство? Чи є воно гарантом того, що Україна не зійде зі шляху реформ і євроінтеграції?

– У жовтні торік була заява Офісу президента, що держава планує змінити політику щодо окупованих частин Луганської і Донецької областей (1 жовтня Володимир Зеленський оголосив, що наш представник у Мінській контактній групі погодився з проведенням місцевих виборів на окупованих територіях і дав згоду на впровадження "формули Штайнмаєра", яка передбачатиме особливий статус цих територій у складі України. – Країна). Її оприлюднили десь о шостій вечора, а до десятої на Банковій уже було море народу. Мобілізувалися швидко. Ми чудово вміємо давати владі копняка. Тільки люди без інстинкту самозбереження будуть це випробовувати, адже так можна дестабілізувати всю державу.

Що має робити зараз кожен із нас?

– Бути уважнішим до рішень влади. Насамперед місцевої. Коли ти поширюєш мем про те, скільки коксу нюхає якийсь політик, десь приймають рішення не в твоїх інтересах. Звертайте увагу на засідання бюджетної комісії міськради. Водночас має бути більше довіри. Цими двома молоточками викуємо владу, що працюватиме для людей.

×