Наука серед криги

Нарешті в Україні почали думати стратегічно

Наприкінці 2021-го серед українців провели багато опитувань про події року. Проте одна стратегічно важлива подія пройшла повз увагу більшості: Україна отримала власне науково-дослідне судно. Навіть два. Одне – Belgiсa – стало подарунком від Королівства Бельгія, цьому передували непрості дипломатичні перемовини. Друге – Royal Research Ship James Clark Ross – Україна придбала за символічну, як для такого судна, ціну в 5 мільйонів доларів. Чому символічну, а головне – чому ж це справді стратегічні перемоги?

 

Ті, хто колись були змушені винаймати помешкання, чудово розуміють неприємне відчуття від життя на пташиних правах. Саме в такому стані останні років 20 перебувала значна частина нашої природничої науки, зокрема пов'язаної з дослідженнями Світового океану. Науковий флот, що прийшов нам у спадок від Радянського Союзу, не пережив "лихих 90-х" і майже весь його порізали на брухт. В результаті океанологам, біологам, гідрохімікам, гідрофізикам і ще цілому ряду фахівців залишалося три варіанти. Або працювати з архівними даними на березі, або проводити дослідження з надувного човна чи шлюпки, або шукати міжнародні програми та проситися "хоч опудалком, хоч тушкою" в рейси.

Звісно, був іще варіант: поїхати займатися наукою за кордон або піти з науки.

Від вітчизняних можновладців досі можна почути, що ми – надто бідна країна, щоб займатися фундаментальною наукою, що то – дорогі витребеньки багатих. Але насправді дорого – бути дурним і неосвіченим. Саме успіхи в галузі фундаментальних наук відрізняють країни першого світу від країн третього.

Ось чому придбання на­уково-дослідницького судна льодового класу стало для нашої країни стратегічною подією. Серед істеблішменту нарешті знайшлася критична маса людей, що почала думати стратегічно й вольовим рішенням придбала для українських учених унікальний дослідницький інструмент.

James Clark Ross, який під українським прапором став "Ноосферою", розробили за індивідуальним проєктом для Британської антарктичної служби. На момент уведення його в експлуатацію 1991 року це було найкраще океанологіч­не й океанографічне судно. Та навіть зараз воно перебуває в чудовому стані і входить до двадцятки найкращих на­уково-дослідницьких суден.

Корабель завдовжки 99,04 метра та завширшки 18 метрів (по міделю) може взяти на борт 27 членів екіпажу, майже 50 науковців і перебувати з ними в автономному плаванні протягом двох місяців. На борту обладнано вісім різноманітних лабораторій, є можливість додатково встановити на палубі ще п'ять лабораторій у стандартних морських 20-футових контейнерах. Дві лебідки (бортова та кормова) з кабельтросами дають змогу занурювати керовані прилади на глибину до 8 кілометрів. Саме судно обладнано потужною системою динамічного позиціонування, завдяки чому можна без якорів утримуватися на місці зі зміщенням не більш як на 5 метрів.

 

Високоманеврена дизель-­електрична схема основного гребного агрегата – малошумна, й це дає змогу проводити високоточні гідроакустичні дослідження. На судні є окремі холодильна й морозильна установки винятково для біологічних об'єктів. Можна заморожувати деякі об'єкти до температури -80°С для подальшого генетичного аналізу. Ці морозилки вже стали у пригоді, хоч і не для наукових цілей: "Ноосфера" везе на станцію "Вернадський" вакцину Pfizer.

Судно обладнано власним магнітометром, повітряними компресорами високого тиску для геолого-сейсмічних досліджень, універсальним десантним ботом. Бортовий дата-центр дає змогу в режимі онлайн збирати та записувати інформацію з наукових приладів, а кожна каюта оснащена ethernet-розетками, щоб із даними можна було працювати прямо з ліжка.

Навіть із цього неповного опису зрозуміло, що придбане судно – не просто плавзасіб для доставки на нашу антарктичну станцію команди, запасу харчів і пального. Це справжній науково-дослідний інститут на воді, який може завиграшки проходити кригу завтовшки в метр, а за необхідності долати навіть чотириметровий крижаний бар'єр.

У цьому контексті варто згадати про непоодинокі випадки, коли українські вчені добиралися до станції на вітрильних яхтах або військово-морських суднах дружніх країн. Складні були поточний ремонт та модернізація станції. Адже для деяких робіт якісний цемент доводилося возити з України, бо в чилійському Пунта-Аренасі необхідного матеріалу не знаходилося. І це не кажучи про всі ускладнення для мандрівок земною кулею, що їх викликала пандемія коронавірусу.

Тепер ці проблеми, слід сподіватися, залишаться в минулому. Головне ж у тому, що з таким потужним інструментом Україна значно впевненіше виходить на поле світової фундаментальної науки. Вже зараз про бажання співпрацювати на борту судна заявляють науковці Європейського Союзу, збирається розширювати антарктичну співпрацю і Велика Британія. Тим часом "Ноосфера" на шляху до Антарктиди вже веде радіолокаційні дослідження з фізики морських хвиль, кліматичні та синоптичні спостереження. Хочуть поновити й інші роботи, які до 1998 року проводили попередники – на науково­дослідницькому судні льодового класу "Ернест Кренкель".

Також у планах – вивчення фонової концентрації стійких забруднювачів на зразок ртуті або ДДТ і апробація новітньої методики вивчення біорізноманіття завдяки решткам ДНК у морській воді. Враховуючи послужний список судна, відкривається широкий спектр фундаментальних наукових досліджень – від геології, а це й підводні поклади рідкоземельних металів, що так необхідні електронній промисловості, до бігдати та штучного інтелекту.

І річ не лише в характеристиках самого судна. По-перше, Україна виловлює в Антарктиці риби та крилю більше, ніж у Чорному й Азовському морях разом узятих. А проводити господарську діяльність в Антарктиці мають право тільки країни, які ведуть там наукові дослідження. По-друге, наявність публікацій у провідних наукових журналах Science або Nature – це престиж держави, наукова й культурна дипломатія, яка працює на покращення іміджу України. По-третє, це фантастичний майданчик для інновацій і "стрес-тестів" різноманітного устаткування: вже зараз на станцію їдуть розроблені київськими виробниками надувні човни льодового класу. По-четверте, йдеться про експлуатаційний досвід: донині Україна не мала судна з такими ходовими, а головне, маневровими характеристиками. І нашим морякам доводилося за великі гроші навчатися керуванню такими суднами в інших країнах.

І останнє, можливо, й найголовніше, повернення української науки до питань вивчення Світового океану – це нова надія для молодих учених. Бо таких спеціальностей більше, ніж ми звикли думати. А це майбутнє країни.

 

 

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН

×