"До 30 років у людини обличчя, а потім – результат її стилю життя" | Мобільна версія

Почуваюся на 28 років. У душі такий само молодий і дурний.

Вік – відносна штука. Інколи дивлюся на 19-річних дівчат, які поводяться, наче дорослі тьоті. Буває гарна дівчина через тиждень після одруження перетворюється на клушу. Вже добігла до фінішу в її розумінні. Тепер можна грати в дорослу, бурчати на чоловіка, не слідкувати за собою. А буває старенька бабуся, а в душі – дівчинка.

Чоловік молодий, доки цікавий жінкам.

У кожного в душі сидить маленька дитина. Важливо протягом життя її не зраджувати. Але більшість починають вдавати того, ким не є.

Моє життя – це перенасичене кольором фото.

Найкраща смерть – швидка. Таку Бог дарує найдобрішим.

Олександр КТИТОРЧУК. Народився 27 липня 1964 року в місті Бердичів Житомирської області. Батько – інженер, матір – юрист. Закінчив авіаційний технікум у Запоріжжі за спеціальністю ”авіаційні двигуни”. Служив у армії в Підмосков`ї, був зв’язківцем. Вступив у Київський інститут інженерів цивільної авіації. На третьому курсі відрахували. Працював фотографом у столичному Палаці одружень, у салоні ”Фуджі”. Заснував фотоцентр ”Ескар”, фотосалон-студію ”Київський фотограф”. Знімав більшість українських співаків і акторів. Має у столиці фотостудію ”Портретна лавка”. У 40 років почав складати вірші. ”Коли набереться певна кількість, видам збірку і подарую друзям”. Любить майструвати. Побудував теплохід ”Святий Андрій” класу ”люкс” на базі чехословацького буксира 1955 року. ”Сам зварював корпус, стелив підлогу та клеїв шпалери”. Корабель вміщує 150 людей, має ресторан, сауну, бібліотеку, кінотеатр, гостьові номери. Має кота Дєдушку. ”Привіз із Пісків на Донеччині, він народився під обстрілами. Жив у казармі ”Правого сектора”. Двічі був одружений. Має трьох синів. Їм нині 21, 27 і 31 рік

Єдиний сенс життя – творчість. Вона може бути в чому завгодно – у винаході, у створенні тексту, фото. Хто цього не може, вдається до іншої творчості – створює проблеми. А бабусі на лавках біля під'їздів обговорюють проституток і наркоманів.

Дитинство пахне батьківським сараєм. Там часто щось стругав із дерева і майстрував. А також – городом, перегноєм.

Був тихою, але впертою дитиною. У 13 років мене відпустили вчитися в технікум у Запоріжжі. Перед тим довго сварився з матір'ю – вона не хотіла, щоб я їхав. Казав їй: або відпускайте, або втечу.

Вперше сфотографував у 14 років. Це був автопортрет. Вийшов гарний. З батьком проявили плівку у ванній. Досі пам'ятаю дикий захват, коли на фото починає проявлятися зображення.

Найбільша проблема нашого суспільства в тому, що люди часто не готові приймати рішення, які суперечать усталеним звичаям. Мама з татом 25 років прожили разом і розлучилися. Коли подорослішав, зрозумів: краще б вони розвелися, коли мені було 5, а не 25. Бо мучились, щодня сварилися й почувалися нещасними.

Якби зустрів Бога, запитав би: як був створений світ? Це – найбільша загадка. У теорію Дарвіна не вірю.

Християнська релігія керує людиною за допомогою комплексу вини. Поняття гріха дуже розвинене. У церкву заходиш і бачиш бабусь біля підсвічників, від яких не йде добро. Дивляться так, ніби у чомусь винен.

Для хлопця служба в армії корисна. Жінки одразу відчувають, хто служив, а хто – ні.

Гроші – це свобода.

Найбільше боюся зубних лікарів, війни й людської агресії.

Чоловіки діляться на два типи – бабії та алкоголіки. Я – бабій. Алкоголю ніколи не пробував. Прийняв таке рішення у 15 років.

Якби не працював фотографом, був би інженером. Дуже люблю робити щось власноруч, особливо, коли йдеться про механізми.

З Інституту цивільної авіації відрахували, бо замість роботи над лабораторною майстрував вертольота. Думав, реальна праця над літальним апаратом у авіаційному навчальному закладі важливіша за писанину для "галочки". Виявилося, навпаки.

Дев'ять років будував корабель "Святий Андрій". Витратив півтора мільйона доларів. Це свої і кредитні гроші. Щодня з півтора десятка людей працювали під моїм керівництвом. Гарна була цяцька: ресторан, кінозал, бібліотека, каюти. А потім продав. Тиждень після цього був у депресії. Далі відчув себе щасливим, бо позбавився великої халепи. Не був готовий до того корабля – роботи з персоналом, перевірок, інших клопотів. Треба було ганяти барменів, муштрувати працівників ресторану. А всі крадуть і брешуть.

Головою сім'ї має бути чоловік. Коли до мене на зйомку приходить родина і в ній батько – голова, то під час фотографування тиша й порядок. А коли керує матір, повна задниця – діти ревуть і верещать, ніхто не хоче фотографуватися. Жінка по своїй природі емоційна. Якщо намагається навести лад, це перетворюється на істерику.

Якщо творчій людині все подобається, то вона вже не творча. Художник завжди незадоволений: постійно здається, що десь не дотягнув, трішечки не так зробив.

Найкращий спосіб перемогти депресію – поспати.

До 30 років у людини обличчя, а потім – результат її стилю життя.

справжні Усмішки бачу рідко. У 99 відсотків – це гримаси або оскали. Так психологічно захищаються від інших, приховують свою натуру або мають комплекси.

Ніяких загадок у жінках немає. Вся їхня загадковість – це розвод для лохів на гроші та емоції.

Гомосексуалізм – це наслідок матріархату. У багатьох європейських країнах це явище набирає великих обертів, бо зростає соціальна захищеність жінок. Створені такі умови, що ролі чоловіка і жінки переплутані. Жінки більше маніпулюють, стають стервозніші. Слабкі чоловіки плюють на них і вирішують сексуальні питання самотужки.

Підсвідомо чоловік від жінки чекає збудження і розслаблення. А жінка від чоловіка – захисту й добробуту. Коли ролі статей міняються, гармонії у стосунках немає.

Кохання – це коли обоє відчувають, що вони – вдома.

Найбільші зрадники України – жлоби. У мене два тижні працювала дизайнер. Заробила тисячу доларів. Через день зустрічаю її у жеку – стоїть у черзі по субсидію.

Найлегше працювати з дітьми. Вони відверті й справжні.

Відвертість фотографи шукають у країнах третього світу – знімають індійських старців, афганських дітей. Там можна знайти багато щирих очей. По гламур і розкіш їдуть у Європу.

Найкраща фотографія – на якій видно історію. Завдяки дрібницям, вона – наче кіно, розповідає про щось.

На знімку завжди видно, як людина ставиться до того, хто її фотографує. Якщо поважає, то хороші знімки виходять, якщо ні – такі собі. Саме тому всі фото на документи жахливі. Зазвичай їх роблять люди, яким ця робота набридла, вони не є авторитетами для замовника світлини.

Щоб зробити гарне фото, людину потрібно витягнути з її коробочки – з тієї ролі, яку вона грає і за якою ховається. Тільки тоді можна спіймати її справжню. Часто жінкам кажу: виключи дуру.

Найскладніше було знімати одного політика. Це тривало 8 годин, а він все не розкривався. Був нелегкий випадок із бабцею, років 80. Попросила сфотографувати її для сайта знайомств. Старався, як міг. А вона подивилася й жахнулася. Дає мені фото, де вона 20-річна, і каже: "Ось так справжні фотографи знімають".

Фотографія – це спілкування.

Можу розчулитися і пустити сльозу. Прийшла жінка й каже: "Ви фотографували 24 роки тому мою доньку. Зараз вона виходить заміж". Як тут приховаєш емоції?

Із відомими працювати складно. Вони переважно хочуть задовольняти власне еґо. З пересічними людьми цікавіше, у них більше справжніх емоцій і життя.

Жінка гарна на фото, коли почувається жінкою.