Усе життя людей складалося з війни. До нового періоду людство будувало, воювало та їло. То була професія: воювати, будувати та їсти.
У моєму житті нема нічого складного. Я живу з Богом. Усе, що є в людини, – то воля Божа. Хочеш чи не хочеш, мусиш із цим змиритися. Якщо змиришся, тобі легше.
У армії на 600 призовників я один не відмовився від Бога. Хреста не знімав. Іще кілька мусульман молилися.
Люблю дивитися по телевізору, як навчають кухарів. Це дуже цікаво. Фірмової страви не маю, але можу приготувати те, чого ніхто зараз не варить. Полтавські галушки мама робила по-своєму. Варите компот – обов'язково там мають бути абрикоси або вишні. Щипаєте туди галушки. Ще можу зварити гречану кашу, від якої за вуха не відтягнеш.
Критикувати просто, це кожен може. А зробити – треба вміти.
У Святому Письмі нема заборони випити. Та я проти алкоголю. Людина твереза ніколи не зробить того, що п'яна. Нейрохірурги кажуть, у п'яниці висихає та частинка головного мозку, що відповідає за волю.
Маю водійське посвідчення на чотири категорії. Люблю кермувати. Мав старий Mercedes, потім маленький Peugeot. Його продав, купив мікроавтобус для парафії. На 60-річчя подарували майже новий Mercedes. Продав його і купив Lexus. Не той крутий, а простіший. Багато їжджу. В мене 500 парафій.
Я – домашній. За кордоном побути можу місяць. Об'їздив, мабуть, весь світ – Канаду, Домініканську Республіку, Аргентину, Австралію, європейські країни. Найкраще мені тут. Немає другого Дніпра і України другої немає. Це сказав Шевченко, і це люди знають.
Не боюся вмирати. Я щось по собі залишив. Є храми, які будував. Досі для себе не жив. Хоча тепер живу для себе: заходжу в кожну аптеку дорогою.
Не мав часу на стосунки з дівчатами. У мене був один намір –
учитися.
Любов – це слово, яке часто вживають, не знаючи, що воно означає. Любов має бути жертовна. Людина, нехтуючи собою, приносить добро близькому.
У мене понеділок – блудний день. По понеділках розлучаю. Пишуть пояснювальні записки або прохання. Мають розказати, чому розлучаються. Страшно. Де їх стільки навінчали? Буває в один день до 20, навіть якось було 30 розлучень. Не знають, що після вінчання двоє стають як одне.
Щоб сім'я збереглася, треба завжди комусь бути меншим.
Футбол люблю дивитися. І бокс. Колись займався важкою атлетикою. Ні за кого не вболіваю. Дивлюся на техніку, здібності людей, на красу їхньої праці, витримку. Його б'ють, із нього тече піт, а він не падає.
Коли їду в машині, вмикаю класику. Теперішньої музики не розумію. То не музика: ні слів, ні мелодії, ні гармонії.
Від мене сон утік. Сьогодні спав 2 години. Так майже кожного дня – щось у голові складаю. Другий раз беру ручку, пишу, малюю чи креслю. Стараюся, щоб мозок ніколи не був порожній. Якщо не працюватиму, матиму нову хворобу: вранці піднімаєшся – і все добре. Склероз.
Хочу написати "Молитовника" українською мовою. Стараюся, щоб переклад був ближчий до літературної мови і зрозумілий. Слов'янська мова чужа нам. Це не те, що треба для душі.
Дуже близької людини не маю. Але є ті, кому довіряю, хто допомагає.
У кишені ношу дріб'язок. Завжди можна зустріти нужденного. Я бачу, хто з них хто. Професійним жебракам даю на Пасху, на Різдво, на свій день народження. Вони знають, де стояти, – на парковці біля церкви. Розуміють: той, хто до храму їде машиною, має більше грошей.
Ніколи ні з ким, окрім Бога, не мав угод.
Усі єпископи, настоятелі храмів міських, у великих селах співпрацювали з КДБ. Я їх не засуджую, такий був час. А я не міг порушувати свого внутрішнього стану. Того мене ганяли як зайця з одного з місця на інше. Зате мені тепер так добре.
Якщо відчуваю чи знаю, що ця людина не по моїй дорозі, я до неї нічого не маю, але і з нею – нічого.
Хто каже, що не вистачає грошей, той не пережив війни.
Зрада – це коли людина йде проти своєї совісті. Треба пробачати.
Якщо хочеш, щоб твоя таїна скоро рознеслася, прийди і скажи сусідці. Тільки попередь: нікому не говори.
Вдячний Богу, що він мене терпить.
Не боюся смерті. Двічі був мерцем: автобусна і автомобільна аварії. Там страху нема. Чого боятися? Усі туди підемо рано чи пізно. Питання тільки, з чим. До цього треба готуватися.
Люди найщасливіші, коли роблять добро. Щастя – то спокій душі. У мене щастя пов'язане з наукою. Був щасливий, коли вступив до семінарії, коли її закінчив, коли вступив до академії та закінчив її. Ще – коли написав кандидатську.
Людина починає деградувати після 15 років. Від 12 до 17 років над дитиною треба працювати, щоби зберегти її особистість.
Може, й непогано мати дітей, але не бачу в цьому необхідності. У брата п'ятеро, у племінника – шестеро дітей. Доки вони малі, є радість, сімейне вогнище. Виросли – роз'їхалися. Краще бути самим, ніж лишитися на старість сиротою.
Одруження – це необхідність людської природи. Адам захотів бути у парі. Відтоді це потреба людини. Коли вона сама, їй чогось бракує.
Справжній шлюб, коли людина дає відповідь, чому вона одружилася і чого хоче від шлюбу.
Якби повернути час назад, усе почав би так само.
Шкодую, що не вивчив іноземної мови.
Не вдалося щось – треба жити далі, робити висновки, спілкуватися. Ніхто не застрахований від помилок.
Пробачення треба просити зразу. Доки не зайшло сонце. Бо людина переживе ніч, заспокоїться, а ненависть буде розвиватися.
Піст – це утримання від усього, що заважає твоєму вдосконаленню. Це не означає тільки не їсти. А не з'їдати другого.
Постую з дитинства. Це було нескладно, бо в ті роки не було нічого.
Якщо маніпулюватимете людьми, ніколи не чинитимете по совісті.
Відкрити дар у собі просто. Ви щось робите, у вас це гарно виходить, і ви хочете цим займатися – то і є ваш дар. Кожна людина його має. Навіть той, хто нічого не робить, має дар нічого не робити. Береться гвіздка забити і заб'є пальця.
Щоб досягти успіху, треба просити Бога. І самому працювати.
Батько має навчити сина добра, а зло саме прийде.
Першу службу правив – не хвилювався. Але думав, як не зганьбитися. До проповідей готуюся рідко. Буває, вийшов до вівтаря, перехрестився, і Бог мені відкриває, що маю казати.
Думаю українською.
Не вмію користуватися комп'ютером. Поставив уже, але ще не навчили.
3 
1
Коментарі