Автобус стоїть на україно-польському кордоні в Шегинях. Їду відпочивати зі Львова в Чехію через Польщу. Сиджу на останніх сидіннях салону. Поруч – двоє хлопців і дівчина зі Шрі-Ланки. П'ятий рік навчаються в Сімферопольському медичному університеті. Знає російську лише Манул, інші розмовляють англійською.
– Бить врач – карашо, уважают дома, дєньгі, – пояснює Манул. – Єдєм в Прага, там красіво, карашо.
Український кордон минаємо швидко. Поляки о третій ночі роблять перезмінку. Просто перед нашим автобусом п'ють каву з автомата, жартують. Нарешті збирають паспорти, уважно дивляться на фото, потім – на власника. Дебелий білявий митник, схожий на голлівудського актора Дольфа Лундґрена, підходить до нашої гальорки. Підозріло дивиться на індусів, гортає сторінки паспортів. Врешті польською запитує Манула, яка мета їхньої поїздки. Той не може втямити, просить повторити англійською. Тепер не розуміє поляк. Я намагаюся допомогти, митник зло на мене зиркає. Манул витягує карту Чехії, тицяє пальцем крапку з написом Прага. Митник радісно киває й показує на мигах: скільки маєте грошей? Індуси витягують гаманці. У кожного близько двох сотень доларів, кілька сотень гривень, кредитні картки. Дольф Лундґрен розчаровано хитає головою: ні, для поїздки мало. Хлопці дістають рупії. Митник роздивляється їх проти світла. За 15 хвилин його гукає начальник. Пізніше індусам приносять проштамповані паспорти із печаткою "в'їзд у шенгенську зону". За 18 годин ми – у Празі.
Через п'ять днів повертаюся в Україну із тими самими індусами тим же автобусом. Тепер уже наші митники уважно вдивляються в обличчя пасажирів, звіряють із фото на паспортах. Старший, повнуватий у потертій формі, зиркає на Манула та його компанію й гарною англійською запитує:
– Where are jou from? – тобто: звідки ви?
Манул відповідає на всі запитання. Їм повертають паспорти, бажають хорошої дороги. Гордість за наших освічених митників не покидає мене до самого Львова. Хай він не виглядає, як Дольф Лундґрен, зате знає англійську.
1 
1
Коментарі
11