Лампочка

– Це ти лампочку з під'їзду викрутила? – шипить крізь прочинені двері сусідка пані Люба.

Цілий місяць на нашому поверсі хтось цупить лампочки. Я саме замикаю двері. Від несподіваного запитання гублюся. Доки шукаю відповідь, сусідка додає:

– Знаю я вас, крадуть і крадуть! – грюкає дверима.

Орендую вже третю квартиру у Львові. Із сусідами не щастить. На першій у австрійському будинку жила велика родина – молодь із батьками. П'ять разів на день усім кагалом виходили курити в під'їзд. У моє помешкання просочувався дим, просмердів верхній одяг і навіть взуття. На проспекті Шевченка, поверхом нижче на 27 "квадратах" жила єврейська сім'я. Часто сварилися, кидали в стіну посуд. Інколи билися і викликали міліцію.

У теперішнє житло в'їжджала з осторогою: в усіх трьох квартирах на поверсі мешкають пенсіонери.

У тебе сусідка – зечка

– У тебе сусідка – зечка, – пояснює ввечері літня жінка на лавочці. – Акуратно там, бо Люба дев'ять років за пограбування квартири сиділа. Вона трохи тю-тю після того. У всіх злодіїв бачить, – крутить пальцем біля скроні.

Наступного дня піймали злодія лампочок. Сусід раптово відчинив двері, коли 12-річний хлопець саме викручував. Потім продавав місцевим безпритульним. Малого насварили і відпустили. А на дверях у під'їзді змінили код.

Увечері у двері тихенько стукає пані Люба.

– Ти цей, пробачай. Я думала, що це ти лампочки викручуєш. Ти шустра просто така, – опускає очі.

Через місяць я збираюся на тиждень додому. Заношу сусідці вазон і прошу наглядати за житлом.

– Не переживай, твою квартиру не пограбують. Я пильнуватиму, – обіцяє пані Люба.

І я вірю на 100 відсотків.