– Хіба пан не знає, що таке європейські правила? – хорошою українською польський митник звертається до вусатого водія нашого автобуса Львів – Жешув.

На польсько-українському кордоні чекаємо другу годину. Доки у пасажирів перевіряють паспорти з візами, митник оглядає салон на предмет заборонених товарів.

– Зверху на полицях лежать пляшки, вони ж можуть на голови пасажирам попадати, – вичитує водієві. – І каву в салоні пити не можна. Пасажир може розлити й обпектися. Вам перший-ліпший польський патрульний штраф випише.

Чули? Ніякої кави-чаю і сумок у проході

Водій похмуро киває. Митник іде до виходу. Ми розсідаємося по своїх місцях.

– Чули? – пакує сумки з верхніх полиць до багажника шофер. – Ніякої кави-чаю, зупинок у туалет і сумок у проході. У Європу в'їжджаємо.

Європу відчутно одразу – дорога гладенька і чиста. У Жешув приїжджаємо опівдні. Закупляємося у торговому центрі, годину ходимо старим містом. Увечері повертаємося до Львова. Усі речі пасажирів водій поклав до просторих багажників. Пройшовся салоном у пошуку пляшок над головами.

Відразу після в'їзду в Україну в автобусі почався рух. Жіночка із першого сидіння дістала термос, у салоні запахло кавою. Підлітки позаду захрумтіли чіпсами. Водій заради економії вимкнув світло у салоні й натиснув педаль газу. Європу проїхали. Можна розслабитися.

×