– У американському будинку престарілих, як у санаторії – відпочинок і розваги. Приходять молоді актори й показують вистави та фільми. Зі старими працюють психіатр, психолог і фітнес-тренер. Ходять у басейн і на масажі – розповідає рік тому Олег.

З 2013-го живе у Нью-Йорку. В Україну приїхав доглянути літніх батьків.

– Яким же треба бути бездушним, аби рідних у такий заклад віддати? – обурюється Андрій. Три роки він доглядає хвору матір, яка ледве пересувається по квартирі. Звільнився з роботи. Обоє живуть на материну пенсію за інвалідністю.

За рік після розмови Олег найняв медсестру, яка доглядає батьків. Сам повернувся у США працювати. Андрій запив. Спочатку виділяв гроші на пиво з материної пенсії. Згодом щодня розпивав горілку з місцевими чоловіками у сквері.

– Я своїм особистим життям пожертвував, аби мати мала достойну старість, – розповідає їм після першої чарки. – А за "бугром" їх у спецзаклад віддають. Як собак у притулок. Або ще гірше – наймають чужу людину, щоб доглядала.

Минулого тижня соціальні працівники провідали матір Андрія. Вона попросила сусідів викликати їх, бо син кілька місяців не міняв їй постіль, не прав одягу і не готував гарячих страв. За борги вимкнули електрику. Соцпрацівники запропонували Андрію оформити матір у будинок для людей літнього віку.

– Хіба я схожий на бездушну тварюку? – округлив очі він.

×