– Автобусные рейсы "Бахмут–­Москва". Через Славянск, – струнка дівчина роздає рекламні листівки неподалік центральної площі Слов'янська. Там монтують велику сцену. Влада готується відзначати другу річницю звільнення міста від Гіркіна–Стрєлкова.

– Бахмут, Бахмут. Где это? – дивиться на листівку жінка років 50. Підводить очі й дивиться на мене.

– Артемовск, – підказую. – А что это за улица?

– Ой, раньше была Ленина, а теперь не знаю. Все переименовывают.

Увечері таксист везе мене з віддаленого мікрорайону до центру Бахмута. Запитую:

– Если Россия придет и безо всяких ДНРов присоединит Славянск так, как Крым, ты как к этому отнесешься?

– Конечно, поддержу. У меня родня в Белгороде. Они там намного лучше живут. А в Украине ничего хорошего не будет.

Заходжу до Центральної міської бібліотеки. Тут недавно облаштували інтернет-клас. На стіні за спиною жінки-адміністратора – великий синьо-жовтий прапор.

– Библиотека получила грант, – розповідає. – Сделали ремонт, купили компьютеры. У нас можно изучать английский. В городе много международных гуманитарных организаций. Одна из них сейчас проводит тренинг в читальном зале на втором этаже.

Піднімаюся сходами. Білявка в окулярах розповідає англійською, що гуманітарна організація, де вона працює, виграла тендер. Тепер проводитиме дослідження серед населення при­фронтових територій. Мають виявити і класифікувати основні потреби людей, які постраждали через бойові дії. Її слухають півсотні чоловіків і жінок, що влаштовуватимуть опитування.

– Дуже важливо пояснити людям, що ми не займаємося наданням допомоги. Щоб у них не виникло марних сподівань. Лише проводимо дослідження.

Позаду три жінки віком за 50 років плетуть для солдатів маскувальну сітку. Розтягли її на підлозі. Запитую, чи можна сфотографувати.

– Нельзя, – підводить великі блакитні очі одна. – Я переехала из Донецка. У меня там еще родня осталась. Все это болтовня, – показує на іноземку в окулярах. – Хотят красиво освоить очередной грант. Делом нужно заниматься.

×