– А ви всі з мене сміялися, що погріб роблю, як бункер! – вперше за тиждень дзвонить подрузі Юлі мати Валя з околиці Чернігова. – А зараз сусіди з трьох хат ховаються, і всім місце є.
Тьотя Валя втратила руку до плеча в юності – потрапила під потяг. У 29 років овдовіла з трьома доньками на руках. Працювала на двох роботах, щоб підняти дівчат на ноги.
– Я всім наказала сидіть тихо під хатою і показала старий погріб, де залишки картоплі, – розповідає, як окупанти зайшли в її двір. – Наказали принести тушонки чи сала. Дала відкриту. Москаль подивився і викинув. Сказав, що від мене не візьме, бо отруїти можу. Думаю, ну дурак. Тушонку як отруїш? Я ж думала, що треба понасипати всюди яду, як бачитиму, що спасу немає. А тушонку перегрівать довелося б.
Окупанти перебили гусей. Застрелили козу.
– Розумію, якби поїли, а то ж просто на зло. Кролі поздихали, бо не було як їм свіжого принести. Собаці Жучці по ногах стріляли п'яні.
Юля плаче. Коли мати п'ять днів не озивалася, втратила надію. Обіцяє приїхати, щойно зможе.
– Дочечка, як пошта буде ходити, передай мені насіння всякого. Консервацію всю під'їли. Навіть ті помідори невдалі. І іграшок, як зможеш. У нас Сашка з малою своєю ховалися, то в них і каструлі, і ляльки малої покрали. І такі свічки в лампадках. Тут людей, які з Чернігова тікали, розстріляли. Хочу нормальні могилки зробити. Вони тоді лише закопати дозволили.
1 
1
Коментарі