З москвичкою Поліною познайомилися в дитинстві. Її баба щороку приїжджала на Закарпаття відпочивати. Зупинялися в санаторії по сусідству. Ми з її онукою обмінялися адресами, а родини перезнайомилися.
Продовжували дружити й після смерті Поліниної баби. Подруга стала офтальмологом. Працює у приватній клініці. Допомагала порадами, коли знайшли ваду зору у старшої доньки. Збиралася приїхати до нас із нареченим після весілля.
"Если будет надо, я тебе все организую у нас. Найду работу в клинике. Решайся! Не будешь же ты с дочкой жить среди фашистов", – написала після початку Революції гідності. Я пояснила свою позицію. Щовечора Поліна питала, чи з нами все гаразд.
У березні 2014-го подруга опублікувала своє старе фото з Ялти і пост: "Крым, добро пожаловать домой! Искренне рада за всех крымчан. Справедливость в мире восторжествовала!" З друзів у фейсбуку я Поліну видалила. Більше вона мені не писала.
Минулого тижня нас із доньками запросили взяти участь у флешмобі. Треба було сфотографувати улюблені книжки українською. Маємо трохи старих, купуємо багато нового. Молодша не ляже спати, якщо не перечитаємо серії про ґруффала. Фотографую цілу вежу дитячих видань і публікую.
"Ого! Это и все ваши книги для деток? – раптом пише в особисті повідомлення колишня подруга. – А Маршака и детские книги Пушкина у вас купить уже нельзя? Давай я передам! Ты просто скажи, что тебе надо. Может, еще колготок каких-нибудь хороших? У нас ведь все есть".
1 
1
Коментарі
1