Хороший знак

– У Херсоні мала свою мініклініку, – розповідає подрузі Ользі лікарка Наталія Анатоліївна. – Допомагала парам завагітніти. Прийом був розписаний до квітня.

Переїхала на Закарпаття наприкінці лютого. Працює в державній лікарні. До неї на прийом приїжджають із сусідніх областей. Із березня лікує Ольгу.

– Кликали працювати за кордон. Але не хочу. Виїжджали з Херсонської області три доби. Коли на одному блокпосту люди майже примусово нагодували й дали солодкого чаю, нарешті розплакалася. Зрозуміла, що моє місце – тут, в Україні. Можу бути корисною як гінеколог. Це мій фронт. Доки їхала, колишня однокурсниця подзвонила, що є місце на Закарпатті. Перший тиждень жила в ординаторській. Потім родичка пацієнтки запропонувала порожню квартиру.

Ольга з чоловіком лікувалися від безпліддя дев'ять років. У червні його мобілізували. У липні дізналася, що матимуть дитину. Тепер хвилюється, що Наталія Анатоліївна може поїхати.

– Не бійтеся. Я навіть із дівчатами в окупації тримаю зв'язок. Уже придумала: раз на місяць-півтора після перемоги приїжджатиму на кілька днів консультувати. Медсестра залишилася в Херсоні, бо не може кинути маму після інсульту. Ходила подивитися в клініку. Росіяни вкрали обладнання, вікна побили, сантехніку зняли. Покрали навіть колекцію орхідей. Найбільше її вразило, що обмастили чимось схожим на лайно стіни. Плакала. А я тішилась і сміялася. Це хороший знак. Раз намагаються нагидити всюди, розуміють, що вони там ненадовго.