Одеситка 40-річна Анхар Кочнєва п'ять місяців провела в полоні сирійських повстанців. 17 березня повернулась в Україну. Зараз у Києві оформляє паспорт, завтра планує полетіти до Москви. Там мешкають чоловік та 10-річна донька Лінда. За два тижні Анхар повернеться до Сирії, куди постійно їздить з 1999 року. Працювала у східній країні перекладачем, також зі ЗМІ. Окрім цього, займалась туристичними екскурсіями.
Розкажіть про викрадення.
- Поверталась на "таксі" додому в Дамаск з міста Хомс, де була на прийомі в культурному центрі. Їхала вздовж пляжу. В машині зі мною були водій і чоловік, якого ми підібрали по дорозі. Із собою мала купальник, рушник, креми, косметику. Їх, до речі, потім в мене вкрали. І, мабуть, подарували своїм дружинам. Пішли на потреби революції, - посміхається. - Тут вискочили кілька товаришів, переодягнених у форму сирійських солдатів. Кричали, якщо не зупинимося, вони проб'ють нас автоматною чергою. Мене забрали. Перші два дні перебувала в тих, хто мене вкрав. Вони себе декларували як міліція, а потім мене передали в руки ніби армії. До мене приводили дуже побитого водія. Потім взагалі повідомили, що його вбили. Пізніше я дізналась, що його випустили за гроші. Другого чоловіка відпустили за викуп відразу. В країні такий бізнес - красти людей. Зараз в Дамаску 7 тисяч заручників. Це сирійці, європейці, серед яких багато жінок та дітей.
Потім у село в одному з північних районів. Там був лікар-сирієць Раіт - випускник Запорізького ВУЗу. Колись вчився в Україні на фармацевта. Для бандитів збирав все, що виходило про мене в українських новинах. Мене за це двічі били гумовим шлангом. Не сильно, швидше полякати.
Які були умови?
- Раз на місяць казали: "Блін, тобі знову потрібні серветки для місячних". Пояснювала, що я в цьому не винна. Не сама ж себе тут тримаю. Помитись була можливість, будинок був обладнаний всіма комунікаціями. Але там дуже холодно. Будівля схожа на дачу з бетону, але не пристосована для зимування. Я розуміла, якщо скупаюсь, то відразу захворію. В кімнаті було постійно холодно. Вікно розбите. При мінусовій температурі на стелі іній. Я намагалась там робити зарядку. Вони спали на матрацах, я — на ліжку. В них була одна ковдра, я укривалась трьома.
Чим годували?
- Начальником їхнього штабу був чоловік на ім'я Омар. З його дому нам перепадала їжа з вкрапленнями м'яса, один раз кебаб був, риба. Але коли його не було, я сама готувала картоплю, огірки, рис. Але часто бували дні, коли взагалі нічого не було. Помідор розміром із тенісний м'ячик різали пополам та півкоржика - це порція на один раз. Був час коли реально дуже сильно голодували.
Ви вегетаріанка?
- Ні. Через нестачу вітамінів почались проблеми із зором. В очах двоїлося, розмито все бачила, анемія почалась, гормональний збій. Також маю проблеми із волоссям, шість років їх лікувала, аби зберегти. Вдень випадало по тисячі волосин. А хтось каже, що не було ніякого полону. Випали зуби через авітаміноз та відсутність пасти.
Як ви змінилися?
- Перших днів п'ятдесят така сама була. Потім тупо сиділа очікувала, що в результаті переговорів щось зміниться. Потім зрозуміла, що цього не буде, вирішила тікати. Стало легше, почала почуватись сама собою.
Змінна білизна була при собі?
- Ні, одні труси на п'ять місяців. Випрала і на себе одягла.
Яке було до Вас ставлення?
- Вони не на стільки кровожерливі. Мене питають, чи правда, що тобі майже каву приносили в постіль перші місяці? Це дійсно так. Відношення було непогане. Охоронці спершу були добропорядні. Говорили, що скоро я звільнюся, побачу доньку. Але потім відношення змінилось — був день хороший, день поганий. Вони могли зриватись на мені. Проблема була конкретно в людини. Знаю, що в бойовиків зарплата - $100.
Як вони уявляли передачу грошей?
- Були посередники. На якийсь рахунок вимагали перерахувати. Думали, що у нас як в Катарі - дістав з кишені та віддав. Не знають, що в нас б'ються за бюджет, за зайві п'ять копійок. Не знають, що в нас купа дітей, хворих на лейкоз.
Ви їх боялися?
- Це не терористи, а клоуни якісь. Вимагали з України 50 мільйонів доларів, а доглядати за мною відповідним чином не могли. Спершу вимагали від української сторони викуп, потім гуманітарну допомогу. З ними неможливо було вести переговори. Добре, що українське МЗС не сиділо склавши руки. Більше всього для мого звільнення зробили Київ і Дамаск. Збираюсь подати до суду на лідера сирійських повстанців – Джорджа Сабра. Знайду в Європі адвоката. Вимагатиму ті самі $ 50 млн, тому що він заявив, що мене потрібно стратити, бо доведена якась моя вина. Не виключаю, що звернусь до Європейського суду з прав людини.
Вам викрадачі подробиці переговорів розказували?
- Мені казали спочатку, що я вийду за декілька днів. Потім казали, що мене всі покинули. Чоловік одружується на іншій, тому йому байдуже, посол сказав - вбивайте. Я розуміла, що це брехня. Бо, наприклад, сказали, що на мене дуже злий той Омар. Може вбити. Бо вже чотирьох французьких журналістів вбили. Я дивлюсь, вони зі стін дроти виймають, аби продати. А тут чотирьох французів, замість того, щоб викуп вимагати, стратили. Одного дня терористи повідомили, що погоджуються міняти мене на ув'язнених. Тому їм потрібно було підтвердження, що я дійсно в них. Ми сміялись, коли знімали той перший ролик. Робити серйозне обличчя було важко. Друге відео я знімати відмовлялась. Але зрозуміла, що мене не відпустять.
Назвіть точну адресу, де вас тримали.
- Я знаю, де вони живуть. Ми з цими людьми шматком хліба ділились. Є якісь моральні тонкощі.
Коли вирішили тікати?
- У мене хотіли забрати комп'ютер, в сусідньому будинку з'явилась охорона. Було зрозуміло, або зараз збираюсь і йду, або залишусь тут назавжди. Шансів було дуже мало. Бо це був центр анклава. Якби вони мене спіймали, сильно побили б. Мала кілька варіантів, як тікати. Двері на замок не зачинялись. Вони тримали мене на повідку.
Розкажіть детально, як саме втекли?
- Зі своєї кімнати я пройшла в кімнату, де жили охоронці, потім минула ще три кімнати і вийшла з будинку. Змазала двері маслом, щоб не рипіли. Тихенько винесла свої речі в сумці й пластиковий бідончик з-під молока. О шостій ранку одного з охоронців відправили на вулицю в караул. Другий спав у кімнаті. Я пройшла повз нього. Вийшла на вулицю, охорона в цей час пила чай по іншу сторону воріт. Якби вони відкрили хвіртку в цей час, я б попалась. Вночі тікати не можна було, бо бойовики стріляють на кожен шурхіт. Вдень теж, тому що бойовиків повно на вулиці, і все видно. А о шостій ранку вже є люди, але не так багато. Пішла в напрямку півночі, бо там стріляли. Значить, в тому місці була провладна армія. Але дорога повела мене на південний захід. Йшла рівнинами, повз маленькі поселення. Була одягнена в спортивний костюм, спідницю до підлоги, на голові - хустка. Взута в сандалі. На плечі - сумка, в якій була зубна щітка та інший дріб'язковий крам. Однією рукою підтримувала бідончик. За весь мій шлях бачила матір з маленькими дітьми, декілька разів проїжджали мотоцикли, але жоден не зупинився. Вийшла на поселення, яке не підтримувало опозицію. Одній парі дала телефон знайомого в Дамаску. Вони подзвонили йому, ми поговорили. Потім мене забрали, перевезли за 40 хвилин моторним човном через озеро. Звідти везли машиною. У повстанців залишився мій закордонний паспорт і фотоапарат.
Не боїтесь їхати в Сирію?
- А чого боятися? Не буду зайвий раз виходити в магазин. А відправлятиму людину з автоматом. Двом смертям не бувати, а однієї не минути.
А як же донька?
- А що донька? Позиція, лиш би бути просто поруч. Батьки — це не тільки фізичне тіло, яке має постійно витирати соплі. Батьки — це приклад. Якщо вона виросте такою, як я, буду щаслива. А разом жити на 5 квадратних метрах і не говорити одне з одним - теж не вихід. Тим паче, що спілкування нам вистачає завдяки новітнім технологіям, інтернету. Тим паче, хто буде з нею, коли я піду на теракт? Якщо це станеться о сьомій ранку, наприклад, хто відведе її до школи. Вона в мене гарно малює, ходить в художню школу. Разом із донькою ми не живемо під одним дахом з 22 жовтня 2011 року. Тоді я поїхала в Сирію.
Чи ця ситуація буде розслідуватися, ви давали якісь покази правоохоронним органам?
- Це неможливо розслідувати. Бо, на жаль, таке відбувається щодня. Це - бойовики. Якщо це один — тоді ще можна. А так їх багато.
Може в нашому посольстві розповідали, як це сталось?
- Ні.
Ви хочете мати російське громадянство, адже, окрім Сирії, живете там?
- Я маю в Росії вид на проживання. Для чого мені паспорт?
Чому Вас не вбили?
- Вони мені погрожували. Не вбили, бо була б "шуміха", і всі дізналися, які вони погані.
Чому вони воюють проти своїх?
- Їм там так промивають мізки. Вони дивляться спеціальні відеоролики. Слухають новини, як їх прихильники захопили Дамаск. Але це неправда. Вони співають патріотичні пісні. Ну прямо "бандерлоги" якісь. В одного з охоронців було чотири класи школи, з яких два - дитячий садочок. Наприклад, переказував проповідь якогось шейху. Той втирав, що просвердлили дірку до центру землі. Там виявився вогонь, також записали голоси грішників, в основному жінок. Я пояснювала, що один з найавторитетніших ісламських університетів носить ім'я доньки пророка.
Може таке бути, що Вас використали?
- Треба мене знати, щоб зрозуміти, що використовувати мене не можна. Я - людина, яка може висловлювати думки, обґрунтовувати. Я досі не сказала жодного поганого слова про лідера угруповання, яке мене викрало. Бо в мене з ним нормальні людські стосунки. Не люблю, коли мене намагаються виставити прихильницею якогось режиму. Я - опозиціонер, але цілком адекватний.
Яка офіційна позиція України по відношенню до Сирії?
- Вона достатньо розмита. Вашим і нашим. А якщо раптом представники опозиції прийдуть до влади? Це політика.
Як заробляєте гроші?
- В основному на перекладах. 99 відсотків з того, що писала та фотографувала для ЗМІ, не оплачувалось. До грошей ставлюсь спокійно. Справа не в тому скільки грошей, а як їх використовувати. Одне діло купувати дорогу ковбасу і залишатись без копійки. А можна купувати овочі, картоплю і готувати. Тобто докладати зусиль.
Зараз допомагає посольство Сирії?
- Так, оформлювати документи.
Скільки знаєте мов?
- Російську, арабську, українську треба згадувати, англійську, але не говорю. Вчила сама. Деякий час вчилась в московському Інституті країн Азії та Африки при МГУ. Чоловік працює програмістом в косметичній компанії.
Звідки така любов до Сирії?
- Це любов до правди. Так само в 2006-му Ліван захищала. Це була перша проба себе в інформаційній війні. В телевізорі повідомляли, що ізраїльська армія переможно взяла селище таке-то. Я дивилась пряму трансляцію і бачила, що цього не сталось. В той раз громадська думка перемогла. Є прекрасний вислів, який вимовив один з директорів Лувру. Сказав, що в кожної людини є дві батьківщини. Перша - де він народився, друга - Сирія. Це прабатьківщина всього людства. Місце, де жили Каїн та Авель, де було вбито Авеля. Там є печера, де архангел Гавриїл підставив долоню, аби печера не проковтнула Каїна. Це прабатьківщина всього людства. Там було дуже багато цивілізацій. По Корану остання битва добра і зла буде в Дамаску. І чи не вона зараз триває?
Що означає ім'я Анхар?
- Річки. Мама має домішки палестинської крові.
Хто Ви за віросповіданням?
- Муфтій Сирії на похороні свого вбитого сина сказав, що в країні двадцять три мільйони християн та двадцять три мільйони мусульман. Ділити нема чого, Бог один, різниця в обряді та варіаціях на тему. В принципі є Бог, а решта - неважливо.
Які сни бачили у полоні?
- Два жахи. В першому мене дуже сильно душили, і я від цього прокинулась. В другому я почула голос, просила його вивести мене звідси. Я відчуваю руку, яка бере мене, починаю вставати, а вона мене раптово тягне униз. Вимовляю фразу: "Що ти хочеш?" - і все проходить. Я вважаю, що Бог мене туди поставив, і Бог мене звідти взяв. Певно, для того, аби отримати інформацію. Раніше мені докоряли, що я живу з одної сторони, іншої не знаю. Тепер знаю. Значить я мала туди потрапити, і звідти вийти. Бо те, як я вийшла - диво.
Що зробили перше, коли врятувались від повстанців?
- Поїла. Журналісти зустрічали, пропонували на вулиці поспілкуватись. Кажу їм: "Хлопці, в посла є ковбаса!". Потім вже пішла купатись, видали червоний спортивний костюм. Хоча цей колір не дуже люблю. Тільки тоді відчула, що все закінчилось. Бо у полоні було абсолютне задзеркалля.
Ви взагалі нічого не боїтесь?
- Кому судилося бути повішеним, той не потоне. Кулі літали поруч. Раз снаряд влучив в паркан поруч із будинком. Я в цей момент стояла біля вікна. Скло летіло, а на мені ні подряпини. Значить - не моє.
Ви кажете, що людям голови відрізають. Звикли спокійно реагувати?
- У знайомого впіймали двоюрідного брата таксиста, катували, зняли шкіру, викололи очі, тіло викинули на смітник. Я особисто зняла 19 терактів. Черевиками ходила по людській крові, спаленим тілам. Але знімала для того, аби показати, а не для того, аби подивитись. Я до цього не звикала. Просто властивість психіки - абсолютно залізні нерви.
Як родичі ставляться до вашої боротьби?
- Моя родина - чоловік та донька підтримують. Лінда знає, що мама захищала Сирію. Я вважаю, що не треба лежати на дні, щоб тебе ніхто не чіпав, як премудрий піскар. Неправильно дожити до 80-ти років і про тебе слова ніхто доброго не сказав. Мама, як і завжди, сказала, що я - дурепа. В нас такі стосунки завжди були. Від хороших батьків в 19 років до Москви не тікають.
Коли родичі дізнались, що ви втекли?
- Чоловіку подзвонила, як тільки потрапила до людей і вони дали телефон. Повідомила, що я втекла. Він не здивувався. Спитав тільки: "Сама?". Доньці слухавку не дав, бо вона у школі була.
Як повстанці могли відреагувати на втечу?
- Для них це ляпас. Всім кажуть, що за мене українська влада викуп заплатила. А мені заборонили це говорити, бо державна таємниця.
Ви були в українському МЗС?
- А що це таке? З дипломатами не зустрічалась. Більше того, вони оплатили мені в готелі тільки одну ніч. На другу мене не пустили. Платила свої гроші, не знаю чи будуть потім відшкодовувати.
А як вони вели переговори?
- Чи то мене профнепридатні рятували. Чи то з бандитами щось не так. Чи то одне та інше. Були випадки, коли замість того, аби рятувати, мене топили. Один охоронець, з яким потоваришувала, приніс мені телефон, подзвонила чоловіку. А наступного дня прибігли бандити. Вони з'ясовували - як я могла дзвонити. Бо їм про це сказали представники посольства. Це було 7 листопада.
7 
1
Коментарі
76