У мурі монастиря отців Василіянів у Брюховичах неподалік Львова є отвір. Це вхід на подвір"я сім"ї Гінько. Біля хати город. Вирощують квіти, буряк, полуниці. Варвара Гінько, 83 роки, живе тут із дітьми та онуками з 1959-го.
Колись це був дитячий табір "Орлятко" товариства "Західшляхбуд". Хата Варвари — колишня прохідна. Жінка 25 років працювала в таборі на кухні, чоловік Іван сторожував. "Західшляхбуд" надав їй це муроване приміщення — дві кімнати і кухню — як відомче житло.
1995 року майно табору викупили отці Василіяни. Нині на місці прохідної хочуть збудувати церкву. 2004-го Гінько подала документи на приватизацію. Три роки справа була в суді, прохання пенсіонерки не задовольнили. Ордера на житло вона не має, лише будинкову книгу.
— Живемо тут із донькою, зятем, двома внуками і правнуком. Іншого житла не маємо, — говорить жінка. — Два роки тому половину будинку отці розвалили й вивезли. Діти час від часу живуть у моєї сестри, бо тут нема умов: ні води, ні газу. Отці проводили собі газ, ми просили, шоб і нам кинули трубу. Не дозволили. Ще й нам воду відрізали. Сказали, "очень дорогие очестные устройства". Яблуні, шо чоловік садив, зрізали.
Варвара Гінько — донька православного священика. Він був двічі репресований і помер 1943 року в Сибіру. В лютому 2008-го жінка написала листа до Папи Римського Бенедикта XVI із проханням розібратися в ситуації. Відповіді не отримала.
У Брюховецькій сільській раді вважають, що правда на боці ченців.
— Ми уклали договір погодження сторін, щоб Василіяни дали сім"ї інше житло, — пояснює юрисконсульт Брюховецької сільської ради Тарас Кубай, 24 роки. — Ченці пропонують їм дві нормальні квартири. Проте апетити Варвари збільшуються. Хоча зимою в її хаті взагалі ніхто не живе. Рекомендую жінці прийняти пропозицію отців. Бо як дійде до суду, вона й того не отримає.
Таблички при вході до монастиря немає. Посередині — сучасний навчальний комплекс Василіянського інституту. Ходять чоловіки в цивільному одязі. Колишнє приміщення табору переобладнане для проживання ченців. Монастир вражає комфортом: дорогі умивальники та крани, на кухні дубові столи та крісла, зроблені під старовину. Сервірування на столах справляє враження дорогого ресторану.
— Частину прохідної, яку ми розвалили, сім"я захопила незаконно. Там були наші склади. Пропонуємо жінці дві квартири: на вулиці Шевченка двокімнатну і на Топольній однокімнатну. Їхня вартість удвічі перевищує вартість того майна, що мають зараз Гіньки. Жінка каже, що їм мало, і вимагає ще й третю у Брюховичах, — пояснює ігумен монастиря отець Роберт Лицейко, 32 роки.
— Квартира на Шевченка — то хрущовка без ремонту, — відказує Варвара Гінько. — А тут я прожила 50 років і тепер маю йти десь у чотири стіни. А ті "бідні" католицькі монахи мають цілий відпочинковий центр. Тут такі забави гуляють, весілля справляють, — показує на сучасну будівлю неподалік монастиря.
У відпочинковому центрі Львівської архієпархії Української греко-католицької церкви слухавку знімає черниця.
— Я вам дам телефон отця Володимира. Про усі замовлення та ціну домовитеся з ним. Ми тільки поселяємо й обслуговуємо, — каже.
Отець повідомив, що двомісний номер зі сніданком коштує 170 грн.
3 
35413
Коментарі
3