У четвер у райцентрі Гоща Рівненщини відкрили фабрику з пошиття одноразового одягу для медиків "Фапомед Україна". Підприємство належить португальцям.
— Гоща розташована на міжнародній трасі Київ — Чоп. Звідси недалеко до кордону з Польщею. За дві доби товар буде в Центральній Європі. Це перекриє ринок нашим китайським конкурентам, — пояснює свій вибір президент компанії Міґель Лопеш да Куня.
"Фапомед" шитиме одяг для медиків Євросоюзу.
Тут працюють 30 людей із Гощі і сусідніх сіл. За кілька тижнів візьмуть іще 150. Робочий день 8-годинний, два дні вихідні.
— Швачка отримує 1200–1300 гривень на місяць, — каже 53-річний Петро Зубкевич, керівник районного центру зайнятості. — Обирали жінок до 40 років, які мають навички шиття та розкрою. Виробництво екологічне. Умови праці комфортні, тому люди самі сюди просилися.
Працівниці проходили додаткове навчання на фабриці.
— Ми застосовуємо новітні технології. Наприклад, зшиваємо тканину ультразвуком, — показує цех Міґель да Куня. — Цей метод дає дуже міцний шов.
Перед входом до цеху робітники перевдягаються. На взуття одягають бахили, на голову — чепчик, що повністю закриває волосся. Руки дезінфікують.
Зшиваємо тканину ультразвуком. Цей метод дає дуже міцний шов
Працівницям фабрики забороняють користуватися косметикою, парфумами та фарбувати нігті. Не можна також фіксувати зачіску лаком для волосся.
— Тут усе стерильно. Спочатку було якось незручно без макіяжу, — розказує швачка Ольга Красько, 21 рік. Вона розігріває обід у мікрохвильовці в сусідньому приміщенні. — Але потім звикла, бо в цеху працюють лише жінки.
За рік на підприємстві шитимуть до 4 млн одноразових медичних халатів. Продукцію упаковують та експортують до Євросоюзу.
Дві подібні фабрики португальці відкрили у своїй країні. Скільки там заробляють швачки, не кажуть.
У більшість підприємств легкої промисловості Західної України вклали гроші іноземці.
— Працюють за давальницькою схемою. Інвестор привозить з-за кордону сировину, фурнітуру, дизайн і вказує, що шити. А готовий товар везе на Захід, — каже львівський економіст Ростислав Сорока, 50 років. — Вигідніше для нашого бюджету було б, якби у нас відбувався весь процес виготовлення — більше сплачували би податків. Але умови диктує виробник.
Зарплата у швейній галузі на 10–15% менша, ніж в інших.
29-річна Галина Коваленко у 2005–2008 роках працювала у "Львівській текстильній компанії". Її заснували поляки.
— Спочатку все було гаразд, ми шили на Данію, Польщу трикотажні майки, платтячка. Мала 1500 гривень на місяць. То було дуже добре на той час. Та наші директори створили собі підпільні цехи. Наймали знайомих людей, віддавали їм нашу роботу і платили нормальні гроші. Нас перевели на зміни. Я шила в нічну. Йшла на роботу о восьмій вечора, приходила о сьомій ранку. Тим, хто залишився на денній, платили наполовину менше. Поляки якось це просікли і закрили "лавочку". Тепер сиджу без роботи.
За кордоном українки заробляють 1000 євро
— Іноземці відкривають у нас швейні фірми, бо тут дешева робоча сила. У себе на батьківщині платять у кілька разів більше. Та й там шукають українських жінок, бо ми невибагливі, — каже заробітчанка з Івано-Франківська Людмила Гладун, 52 роки. Зараз працює в Італії. — Моя знайома шиє якусь уніформу для прибиральниць у Неаполі. Працює по 8 годин на день. Заробляє 1000 євро. Каже, італійки за таку роботу просять удвічі більше. А нашим і таке підходить. Особливо не втомлюєшся і маєш ті самі гроші, що бігав би прибирав чужі поверхи.
800–1200 євро заробляють українки у Португалії, Чехії. У Польщі — $500–600.
— Але це мають бути професійні швачки, — розповідає львів"янка Світлана Млин, 34 роки. Два роки тому повернулася з Чехії. — Там 8-годинний робочий день, обід за рахунок працедавця. Зарплата залежить від виробленого. Можна трудитися понад норму.
2 
1
Коментарі