У селищі Козова Тернопільської області живе понад 9 тис. осіб. Майже всі знають Романа Мандзія, який їздить на чудернацькій машині.
— Мандзій живе у центрі, а машину тримає у батьків на вулиці Новій, — кажуть у селищній раді.
Роман Мандзій, 47 років, зустрічає мене у центрі містечка. Запрошує до гаража.
— Маю чотирикімнатну квартиру, але тут виріс, і тут живуть мої батьки, — розповідає дорогою. — Батько працював трактористом на цукровому заводі у Козові, а мама пакувальницею цукру.
Коли на подвір"ї загавкав собака, з хати вийшла господиня Дарія Мандзій, 73 роки.
— Машину вашу хочемо купити, — кажу.
— Не маєте стільки грошей, — сміється жінка і пов"язує на голові хустину.
Роман Михайлович іде, щоб зачинити пса Біма, який аж захлинається.
— Він на що подивиться, те своїми руками зробить, — каже мати Романа Мандзія. — Люди вивозять на брухт, а він ті залізка збирає і щось майструє. Ми такі всі були. Я від малих літ працювала на торфі, на цегельні. На хату на плечах цегли понаносила. Нині маю швейну машинку, якій більше ста років. Кашкети шию, спідниці. Усе сама. Чоловік був бідний, і я бідувала, бо тато був паралізований, мама хворіла на зоб, а п"ятеро дітей у сім"ї було. От і повикручувало мої рученьки.
Роман Мандзій народився у Козові. Недавно повернувся із заробітків з Москви, де п"ять років возив пісок і щебінь на Волоколамському шосе. Уже півроку ніде не працює.
— Отак перебиваюся. То буряк збирав на заводі, то трактором щось підворю, — веде мене повз мініатюрний зелений трактор до майстерні.
— Як удалося зробити джип?
— Я дітям майстрував. Називав спочатку "Макс", а потім перейменував на "Так", бо якраз у день революції 2004 року завершили роботу.
Перейменував на "Так", бо якраз у день революції 2004 року завершили роботу
Посеред металевої майстерні невелика червона машина. По кутках дерев"яні ящики, якесь залізяччя, поламаний велосипед, рукавиці, кирзові чоботи. На вішаках робочі халати. На полицях повно різноманітних шурупів, гайок, гасова лампа, пічка-буржуйка, на якій кіптявий чайник. Чоловік розповів, що токарний і свердлильний станки теж зробив власноруч.
— Я тут по 10–12 годин на добу, — відчиняє дверцята машини. — Міні-джип зробив за півроку. За 50 гривень купив "запорожця". Кузов порубав, лишив мотор. Коробку передач від "бобика" придбав за 25 гривень. Усього машина обійшлася в 75 гривень.
Міні-джип Мандзій склав з різних автомобілів. Дверцята з четвертої моделі "жигулів", дах із "запорожця", міст понижений з "москвича". Є в кабіні освітлення. Машина важить 560 кг. Їздить зі швидкістю до 50 км/год., тягне тонну вантажу. Потребує два з половиною літри бензину.
— Робив разом із синами, — хвалиться. — Старший Володимир вчиться в Тернополі в політехнічному на третьому курсі, а Андрій в гімназії, в десятому класі.
— А як використовуєте машину?
— Бараболю з городу вожу, до млина їжджу за 10 кілометрів. Усе, що треба. На господарці незамінний.
— Як перехожі реагують?
— Дивуються. Кажуть, добре таку машину мати, із городу все можна привезти. А деякі сміються з мене, бо з брухту її зробив. А потім приходять і кажуть, щоб дав болтик, гайку чи ще щось.
— За скільки ви продали б міні-джип?
— Не продам ніколи. Сам зробив. То є моє. От, зараз викочу на подвір"я, щоб ви подивилися на світлі.
Мандзій жартує, що трактор, який він теж зробив сам, відрізняється від заводських тим, що не ламається.
— Останній раз ремонтував п"ять років тому. Маю ще "москвич", але він у тещі стоїть. Є також мотоцикл 1953 року. На поле ним із жінкою їздимо, часом по гриби. На мотогодину йде два літри солярки.
— Як дружина ставиться до вашого захоплення?
— Деколи свариться, бо приходжу вимащений, — сміється. — Галя в нас пані, працює в ощадкасі, доляри рахує.
— Вона з вами сідає у машину, не гордує?
— Ні. Їздить зі мною в поле. Усе, як має бути. І на причепі їде, коли треба.
Обробляє своїм тракторцем 12 сотих
Жителі селища Козови на Тернопольщині говорять, що якби Романові Мандзію вищу освіту, міг би ракету зробити. Він закінчив лише десять класів місцевої школи, але любить майструвати з дитинства, читає спеціальну технічну літературу. Міні-джип не перший винахід. 18 років уже обробляє город трактором, якого теж сам склепав.
— Коли я приходив зі школи, дід завжди заставляв мене копати грядки. Я пообіцяв собі, що таки зроблю трактор, — розповідає Роман Мандзій. — Мотор ТЕ-25, міст і коробка газоновські. Обліцовку стару знайшов. Зі старого трактора двері та кабіну зробив. Плуги один дядько дав. Вони ще з 1938-го року ними орали за допомогою коней. Обробляю 12 сотих грядок коло хати. У мене є щепи, і я мусив кабіну маленьку зробити, щоб дерева не пошкодити.
3 
35413
Коментарі