71-річний військовий пенсіонер Анатолій Большой на власному городі у Млинові на Рівненщині двадцять п"ять років вирощує гливи, печериці й літні опеньки. Дощовики виростають самі. Грибну фабрику розмістив на колодах за хатою. Городини майже не садить. Відвойовує у дружини Станіслави кожен сантиметр землі. Лише курей тримає.
— Я увесь час доказую, що гриби — то те саме м"ясо, але з ними мороки менше, ніж з курми, — Анатолій Большой відганяє двох рудих чубарок подалі від городу. — Скільки казав жінці — позаганяй курей! Усі гриби мені спаскудили.
Большой веде нас на грибну плантацію — за хату, на город. Він у "робочому" одязі — старому спортивному светрі на блискавці, штанах і розчовганих черевиках на босу ногу. У руці — поліетиленовий кульок на гриби і ніж. Протискаємося поміж хлівами і виходимо на город. Усюди стоять колоди, деякі обліпили гриби, ще на якихось ростуть невеличкі грибочки, інші пеньки вкриті старими ряднами.
— Осьо моє хазяйство, — господар розводить руками. — Пеньків зо сто! Колоди тут тільки з листяних порід дерев, вони служать довше — дуб, акація, береза... Інші колоди гриби за півроку "з"їдають" дощенту, я вже за стільки літ вивчив.
Спори для вирощування глив Большой купує. Каже, коли ті були дефіцитними, виписував аж із Москви, а зараз придбати легко. Їздить за ними у Дубно, Луцьк, Рівне.
— Пророщую спори на зерні, кладу під пеньок на целофан, накриваю ганчіркою, поливаю водою, — розказує грибознавець. — Якщо хочу, щоб гриби вродили за п"ять днів, поливаю через день. А так зріють вісім діб. Якщо раптом морози, утеплюю пеньки клоччям. Свіжі гриби маю аж до новорічних свят. Раніше ховав пеньки у погріб, бо вичитав таке у книжці. За правилами до половини закопував у землю, витримував температурний режим. А зараз вже сила не та у руках.
— Візьми кошика! — приєднується до нас дружина Станіслава Андріївна, 70 років. — У целофані зопріють!
Вона вийшла з хати у квітчастому байковому халаті й зеленому фартусі. Заходилася рвати листя смородини й класти у кишеню.
Бо я відкупився могоричем! Приніс кому треба відро боровиків
— Це для маринаду, — пояснює. — Ще треба листя вишні, дуба і горіха. Дубового якраз нема, треба знову просити в сусідів.
Станіслава Большая весь час працювала у Млинівській школі N1 учителем математики. Тепер на пенсії. Має постійну роботу — порати домашні гриби.
Господар зрізає з пенька ледь сірі лапаті шапки глив і складає їх у пакет. За сезон, хвалиться, має по півтонни грибів. Їх він не продає, маринує у відрі, уже готові передає дітям і онукам.
— Оці маринувати не буду, синові у Луцьк свіжими передам, — розмірковує, оглядаючи гриби. — Такі на відбивні добрі, тільки ніжки зрізати треба, бо довго жуватимуть. Треба помити, на десять хвилин у солону воду покласти, а потім смажити в клярі, як відбивні. На сковорідку класти шляпки сподом. Тоді смачніші будуть.
Син Анатолія — Віктор Большой, 46 років, служив у Афганістані. Був командиром роти у Салангу. Дивом повернувся звідти з чотирма пораненнями — двічі осколочним, однією контузією й порізом після рукопашного бою. Батько лікував сина грибами.
— Ми вже надію почали втрачати, — пригадує Анатолій Большой. — Син потрапив під бомбардування і три дні без пам"яті блукав горами. А як повернувся з того пекла, то зізнався, що командири вже похоронку нам слати хотіли.
— Добре хоч обидва онуки — Сашко, 16 років, і Дмитрик, 18 років, — комп"ютерники, бо і син, і чоловік все у війну гралися, — каже Станіслава Андріївна. — Анатолія мало в Чехословаччину не направили, коли там заваруха була.
— Було таке, — погоджується Большой. — А чого не взяли? Бо я відкупився могоричем! Приніс кому треба відро боровиків. Збирати гриби вмів завжди. А зараз потреба відпала. Вийшов на город — і ріж!
Він відламує кілька сухих гілочок смородини, жбурляє їх під паркан, коло нагромаджених один на одного пеньків.
— Смородину викорчую навесні, бо вже нема куди складати пеньки, — каже господар, обмацуючи одну з колод. — Оцей пеньок щасливий — новий, але вже за тиждень дав урожай. Сусіди спочатку знущалися з мене, ох знущалися! Ніхто не вірив, що у Большого гриби ростимуть. А зараз, як на стіл до ста грамів подаю грибочки, їдять і нахвалюють.
3 
35413
Коментарі