– Коли приїжджати? – питає хрещений батько Григорій.
Двічі на рік гостює з дружиною у моїх батьків – взимку і навесні. В ці пори року дні народження в мене й молодшого брата.
Згадую, як 17 січня 2010-го святкували моє 16-ліття в рідному селищі Ріпки на Чернігівщині. Хрещений подарував золотий браслет і квіти. А за столом обговорювали президентські вибори, які проходили того дня. Мама хвалила інтелігентність Ющенка, батько надіявся на Тігіпка. Дружина Григорія вірила у Тимошенко. Хрещений мовчав. Усі почали допитуватися, за кого голосуватиме – він приписаний у Ріпках, мав право йти на дільницю.
– За Януковича, – видав тихо.
Батько мовчки встав із-за столу й пішов курити. Хрещена з матір'ю вмовляли не голосувати. Коли він навідріз відмовився, закрили на гачок в дитячій кімнаті.
– Випустіть негайно. Чоловік має право. Хоче – хай іде, – гримнув на них батько.
Хрещений потис йому руку і по заметах побрів на дільницю. Жінки накинулися на батька.
– Легше, дівчата, – відповів він, махаючи паспортом Григорія.
Той подумав, що загубив документ. Вернувся не в гуморі і з мокрими ногами. Ми продовжили святкувати.
– Хрещений, за кого голосуватимете? – перепитую зараз.
– За Зеленського, – відповідає.
– Зрозуміло. Приїжджайте тоді 31 березня. Будемо чекати
2 
1
Коментарі