Євген Гапич, який разом із братом був у заручниках проросійських сепаратистів у Слов'янську, розказав, що його катували через знайдену візитівку УНА-УНСО і змушували зізнатися у членстві в цій організації.
"Нас із братом затримали 22 квітня. У Горлівці до машини підійшли троє: двоє в масках, і один без. Попросили пройти до МВС і їхнього коменданта. Сказали: "Пакуємо!". Відвели у підвал, роздягли, обшукали речі. У брата в машині знайшли листівку УНА-УНСО. Не знаю, звідки, може брав колись. Побачили, що я західної України - у мене прописка у місті Коломия. Сказали, що прикриваюся пресою, а насправді "унсовець", приїхав у ролі шпіона". Далі катували, щоб зізнався у цьому", - каже він.
З Горлівки журналіста із братом доставили у Слов'янськ, де тримали ще два дні.
"Із зав'язаними очима везли у машині, поклали обличчям униз. Нічого не бачив, але, судячи з сирен, то була міліцейська машина. Мене тримали одного у кімнаті, але я знаю, що у сусідніх були ще семеро осіб: журналісти, активісти, місцевий бізнесмен. Ми знаходилися у будівлі СБУ. Хто саме нас затримав, не впевнений, це були члени "Донецького народного ополчення", а також я чув у розмові, як деякі особи говорили, що раніше "працювали в Криму". Інші розповідали, що своїм ножем порізали вже не одного", - говорить Гапич.
"Били переважно - у грудну клітку, іноді в лице, погрожували ножем. Спав на дерев'яному паллеті метр на метр, босий і неукритий. Кросівки забрали ще перед тим, вони були нові. Спереді в кімнаті стояла табуретка, на яку по черзі приходили і допитували мене. Годувати почали уже десь через дві доби. В туалет не ходив майже дві доби - терпів. Врятувало те, що напередодні встиг поснідати лише горнятком кави, а потім нічого не їв і не пив", - згадує журналіст.
Затриманих полонених відпустили після того, як вони погодилися дати інтерв'ю російському телеканалу "Росія 24".
"Мене, мого брата і американського журналіста Саймона Островські вивели надвір, сказали, відпустять, якщо дамо інтерв'ю. То було скоріше сперечання. Мене питали: "Правда, що ви з УНА-УНСО?", а я казав - ні. Потім нас відпустили, дали 500 гривень і сказали - це вам на таксі чи на автобус, мені видали якесь взуття замість вкраденого. Жодне таксі їхати не погодилося, ледве дісталися автовокзалу. У Горлівці нам повернули машину. Речі вернули частково: забрали два телефони, персональне - рюкзак і те, що там було, навіть, білизну, ноутбук - сказали, "в фонд революції", з картки зняли 3100 гривень - пароль сказав сам. Тоді думав, що життя дорожче, ніж ці три тисячі".
1 
79692
Коментарі
2