"Давай ще раз!" - кілька чоловіків у козацьких жупанах і з пістолями за поясом рихтують півтораметрового мушкета на галявині біля Музею ідей у Львові. Лунає потужний вистріл, з дерев злітає листя, навколишні машини починають безперервно сигналити.
"Зараз хвилини чотири відсигналять автівки, а ми оголошуємо наше свято відкритим", - 54-річний капітан козацької чайки Гриць Козій говорить в мікрофон. Стоїть на півметровій невеликій квадратній сцені. За навколишніми дерев'яними столиками повно люду. Біля сцени - ікона Пресвятої Богородиці. Її козаки вшановують як свою покровительку 14 жовтня - на свято Покрови Пресвятої Богородиці, в день українського козацтва.
На екрані транслюють документальний фільм про козацьку чайку львівського товариства "Кіш", якою львівські козаки за 20 років об'їздили всю Європу. Після фільму козаки виставляють на аукціон картини та ікони, які їм для цього принесли в подарунок художники-автори. Львівяни віддають за них від 200 до 500 гривень. Мушлі з французьких берегів віддають безкоштовно.
"Колись, коли ми пиячили на узбережжі у Франції, то назбирали на березі моря великих мушель. Ось вони у ящику. З них вже всьо повмирало і висмерділося. Беріть на сувеніри", - каже ведучий.
Біля сцени козаки варять куліш у 120-літровому казані. Приправляють вином. Тарілочка коштує 12 гривень. Але переважно роздають безплатно, тому що всі між собою знайомі.
Викладач кафедри туризму Львіського університету імені івана Франка Дмитро Кажичанський, 34 роки, у жупані і шапці-шлику тримає на рукає однорічного сина Богдана. Хлопчик натягує на голову татів шлик.
"Ми з хлопцями у клубі "Курінь Печерської сотні" реконструюємо козацький одяг 17 століття. Двічі на рік вирушаємо в лівінг-хісторі походи, де повністю живемо в умовах 17 століття, готуємо їжу на вогні. Зараз будуємо великий плоскодонний човен-байдарку. Підемо ним по Дніпру".
Дмитро каже, що спонсорів для свого захоплення хлопці не мають, але стріляють на святах з лука і гармат - тим і заробляють.
"Недороге задоволення, але весь свій одяг шиємо самі, з домотканного полотна, за історичними схемами", - знімає з голови сина шапку і кладе її, не вдягаючи, собі на голову.
"Шлик влітку посто накидали на голову від сонця. До речі, саме з таким варіантом носіння шлика можна побачити козака на печатці війська запорозького. Жупан мій пошила знайома кравчиня. Тут все ручне. навіть ґудзики - вилиті з латуні. Кроїли на зразок жупанів, знайдених у Берестечку. Шабля в мене справжня. Тільки не загострена. Зброя в нас уся бойова. Але шабля не заточнеа, хоч і калена. Нею можна фехтувати, але людину нею не заріжеш. Мушкети також бойові, але на всіх стоять штифти. Їх постріл - тільки звук.
О 19 вечора все товариство сидить за столиками і співає.
Старий козак у шлику і жупані виводить:
"Козак перед боєм сідлає подругу, а потім цілує коля!". Стіл заходиться реготом.
"Петровичу, верніться до нас, заспівайте цієї, що ви шойно наспівали!", - жінки за столом не дають піти додому сивому чоловікові. Його біля виходу чекає дружина.
"Та щось намугукував. Жінка не хоче, щоб я співав", - віднікується той.
Післи тривалих умовлять голосно співає десять куплетів пісні по те, як козак любив 11 дівчат, а до шлюбу пішов з 12-тою.
"Артист, ходи додому!" - гукає жінка.
"Все, я побіг. Жінка тепер, що з вами тут співаю, мені розвод дасть".
3 
79692
Коментарі
4