Як підрозділи Червоного Хреста рятують постраждалих від атак РФ: спецпроєкт "Близько до нуля"

8

Сергій Плотников з Путивля на Сумщині живе з родиною під Києвом, працює на підприємстві з виробництва меблів. Також – їздить волонтером переважно на схід, у складі швидкого загону реагування Червоного Хреста.

Плотников має свій графік: три тижні працює, а потім стільки ж часу – знаходиться у загоні.

Із Сергієм спілкуємося напередодні його чергової поїздки на Донбас.

ОСОБЛИВІ ПІДРОЗДІЛИ

Восени 2022-го року один із друзів запропонував Сергію пройти навчання та долучитися до Червоного Хреста України. Плотников тоді навіть не здогадувався, наскільки це навчання і рішення стати волонтером змінять його життя.

До цього чоловік не мав справи з медициною і навіть уявити не міг, що спробує опанувати надання першої домедичної допомоги. Не думав і про те, що згодом безпосередньо надаватиме допомогу постраждалим.

- Взагалі не думав ніколи, що з'явиться таке в житті! Але зараз ситуація така, що кожна людина має займатися тим, що потрібно для нашої перемоги, – каже Сергій.

Фото: з архіву Сергія Плотникова

Коли російські ракети та снаряди влучають у багатоквартирні житлові будинки чи інші цивільні об'єкти - першими виїздять на місце ДСНС, поліція та "швидка допомога". Але часто постраждалих багато, і конче потрібна допомога. Тоді на місце і мчать загони швидкого реагування Червоного Хреста України – особливі підрозділи з волонтерськими екіпажами. До Київського загону і "приписаний" Сергій Плотников.

Наприклад, коли у Броварах гвинтокрил впав на дитячий садок, волонтери в червоній формі - відразу за екстреними службами приїхали на місце аварії.

– У таких випадках телефонує ДСНС і каже, що ми потрібні. Тож збирається група волонтерів і виїжджають на місце. Там розгортаємо кілька наметів, – розповідає Сергій Плотников. – Має бути пункт обігріву, адже зазвичай у таких ситуаціях люди вибігають на вулицю без речей, теплого одягу, часто - у одних капцях. Тож зігріваємо їх ковдрами, іншими засобами. Обов'язково розгортаємо палатку, де надається перша домедична допомога і психолога – люди ж бо перебувають в шоковому стані! Також піклуємося, щоб швидко нагодувати гарячою їжею, напоїти чаєм.

Сергій пригадує "приліт" на початку цього року: 2 січня російські війська завдали ракетних ударів по столиці. У багатоквартирному житловому будинку в Києві винесло стіну у під'їзді, повибивало двері, вікна, загинули люди. Того разу волонтери разом із рятувальниками та поліцією ходили по поверхах, шукали вцілілих, виводили тих, хто міг самостійно пересуватися.

– Зазвичай медики не повинні заходити за стрічку, – каже Сергій, – Тож ми працюємо на "прильотах" разом із ДСНС – допомагаємо евакуювати постраждалих, виносимо на руках, чи виводимо тих, хто здатен іти…

 

Але це ще не вся робота в рамках місії спасіння. Найчастіше після трьох звичних тижнів на роботі - він вирушає на Схід.

Як водій екіпажу Червоного Хреста чи в якості супроводу, Сергій вдягає червону уніформу, бере "бронік", каску, аптечку, турнікет, бандажі, матеріали для перев'язки.

Першою поїздкою став Часів Яр. Відтоді їздить на волонтерські ротації на Донбас вже півтора роки.

БІЛЯ ЛІНІЇ ФРОНТУ

7 кілометрів - саме на такій відстані від справжнього пекла має мінімально знаходитись екіпаж Червоного Хреста. Сергій Плотников вивозить постраждалих, поранених до шпиталів, лікарень, що знаходяться у тилу.

За три тижні, коли вони на базі виспатись не вдалось жодного разу, каже. Вставати доводиться і зрання, і посеред ночі – залежно від ситуації на фронті.

- Зараз складно, багато поранених, - каже Сергій.

За час ротації волонтери долають загалом близько 20–30 тис км, приблизно по 7000 км на кожен екіпаж. Коли ж дороги в буквальному сенсі немає – доводиться їхати максимально обережно, щоб довезти пораненого, зізнається волонтер.

 

В перервах між виїздами екіпажі ночують на базі Червоного Хреста.

– Чи обстрілювали базу? – питаємо.

– Був якось обстріл з артилерії, врятувало лише те, що волонтери всі були в їдальні, а потім спустилися до "сейв-зони". Звісно, базу тоді довелося залишити. А через кілька днів туди влучила ракета чи бомба, що саме точно, не знаю. Але залишила вирву десять на десять метрів.

Під час роботи на базі хлопці та дівчата з Червоного Хреста не лише транспортують постраждалих, а й виїжджають на ДТП. Крім того, у перші дні ротації щоразу проходять тренінги, щоб поновити навички надання першої допомоги.

Сергій раніше зовсім не думав, та й не уявляв, що зможе надавати таку допомогу, навіть після стількох тренінгів і навчань:

– У мене була проблема, що я боявся крові, - зізнається. - Але коли хочеш, щоб людина вижила, а навички відповідні є, робиш усе необхідне. Усвідомлення, що там було багато крові, приходить пізніше…

 

Головне, що дає наснагу та сили поєднувати роботу і волонтерську діяльність, це родина: кохана дружина і дві улюблені донечки.

– А ще постійно думаю про те, що все неодмінно закінчиться нашою перемогою, – каже Сергій. – І мрію, щоб прокидалися вранці не від сигналу тривоги, а від будильника на риболовлю…

Матеріал підготовлено за ініціативи Національної спілки журналістів України для проекту "Близько до "нуля": життя прифронтових громад" в партнерстві з порталом Gazeta.ua та журналом "Країна" за підтримки Free Press Unlimited. В проєкті беруть участь видання з прифронтових та деокупованих територій: "Рідне місто" (Мирноград, Донецька обл.), "Путивльські відомості" (Путивль, Сумська обл.), "Весть" (Чернігів), "Голос Гуляйпілля" (Гуляйпілля, Запорізька обл.), "Зоря" (Золочів, Харківська обл.).

×