– Поїдь на таксі з Хрещатика до метро "Голосіївська" безкоштовно. Навіть якщо до ранку ніхто не погодиться везти, за свої гроші добиратися не можна, – каже мій тренер мікс-файту.
Біля тієї станції я живу. Від центру міста це 12 кілометрів. Таксисти з узбіччя просять за дорогу близько 100 гривень, за викликом – до 50.
– Це нереально, – заперечую я.
– Треба вчитися давати людям більше, ніж хочеш отримати. І давати не обов'язково матеріальне. Знайди те, за що водій готовий буде тебе везти.
На годиннику 22.40. Напроти Бессарабського ринку біля білого Cadillac Escalade припаркований сірий Lanos. Це перша машина, до якої підходжу. Представляюся журналістом і водночас хорошим співрозмовником.
Ішов 56 кілометрів, і ніхто не став
– Давай заїдемо на заправку, і я попрошу, щоб мені безкоштовно залили бензину. Бо грошей немає. На тобі 2 гривні на жетон і їдь у метро.
Із 15 таксистів, до яких підходжу за півтори години, 10 відмовляються. П'ятеро пропонують гроші на метро.
16-му водієві кажу:
– Якщо будуть якісь проблеми у вас чи у ваших знайомих – міліція неправомірно тиснутиме чи влада, можу написати матеріал.
Він одразу запрошує до салону.
– Я колись був у подібній ситуації. Йшов додому з училища. А це 56 кілометрів. Грошей не було, і ніхто не став, – розповів дорогою.
Трикімнатну квартиру я винаймаю з двома друзями. Півроку не могли добитися в ній чистоти. Довгі обговорення, нарікання один на одного результатів не давали. Після поїздки в таксі я сам скрізь прибрав. Помив навіть брудну каструлю, що на підвіконні простояла 16 днів. Більше ми не говоримо про прибирання. Тепер у нас завжди чисто.
2 
1
Коментарі
7