Дмитро Король із Кременчука на Полтавщині 11 років займається витинанками.
Почалося все із завдання в університеті, де потрібно було скопіювати витинанки та зробити власну.
Майстер керує гуртком у міському центрі позашкільної освіти. З Gazeta.ua він поділився, що витинанки стали його спасінням від депресії.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Повна гармонія: дизайнерка показала колекцію з елементами костюмів нацменшин
"Вирізаю їх під музику вечорами, чи на вихідних. Так рятуюсь від суму, який іноді відчуваю. Використовую у своїх творах рослинні, тваринні й геометричні мотиви. Працюю як в традиційній одноколірній витинанці, так і в багатоколірній. За сюжети творів беру українські свята, звичаї, українську культуру та історію", - каже Дмитро.
Вирізання з паперу чи тонкої тканини складних за композицією і символічним значенням картин – це давній вид прикладного мистецтва. Наші предки традиційно прикрашали витинанками свої житла: печі, вікна, комини ажурними зображеннями сакральних птахів і квітів. Сьогодні витинанка відроджується в роботах сучасних майстрів.
"Калина традиційно символізує дівочу вроду. Дуб, що в народному образотворчому мистецтві є одним із найуживаніших образів, – чоловічу міць. А виноградне гроно, що його традиційно вишивали на рукавах і комірцях жіночих сорочок, – дітей і материнство. Загалом символіка українського старовинного народного мистецтва доволі розмаїта, і мене вона надзвичайно приваблює. Українська традиційна витинанка симетрична, тож спочатку згинаю папір навпіл і олівцем наношу схематичне зображення, а потім уже починаю прорізувати його ножем".
Галина Кутащук із Криворівні вдома зберігає прикраси-силянки, яким понад 200 років. Майстриня купила їх до колекції. Самотужки почала робити ґердани й силянки ще зі школи. На Верховинщині силянки й ґердани – це традиційні прикраси, які жінки й дівчата носять і донині.
1 
1
Коментарі