У музеї "Територія Терору" у Львові показали перший фільм з циклу документальних "Як починалася війна. Кінохроніки. Свідки". Стрічка має назву "Після Майдану. Крим". В ній описані події, що відбувались на півострові від розстрілу Небесної сотні до початку навали в Криму. У фільмі беруть участь кримчани, українські школярі, студенти, представники Кримськотатарської громади, представники добробатів. Всі, хто став свідками окупації Криму.
"Цей фільм вже п'ятий за рахунком – каже Еміне Джепарова, перша заступниця міністра інформаційної політики України, кримська татарка, свідок окупації. – Першу стрічку знімали до другої річниці анексії. Фільми є багатьма мовами, щоб в світі знали про це. Насправді ж українці і кримські татари мають набагато більше спільного, ніж можна уявити. У нас ідентична історія, нас знищували, забирали нашу культуру, мову, історію, присвоюючи її собі".
Еміне Джепарова брала участь у опорі Криму.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: В окупованому Криму звільнили капітана українського судна ЯМК-0041
"В час окупації я працювала журналістом на півострові, часом навіть ризикувала своїм життям. Це не ті події, коли від людей щось залежало, була російська армія і чітка вказівка забрати Крим. Що б хто не робив, це б відбулось. Це і зараз може відбутись з будь-яким українським містом. 26 лютого був величезний акт мирного опору. Ми, як міністерство зробили його днем опору російській окупації. Цим не просто визнаємо окупацію як факт, а доводимо, що досі за стільки років такої шаленої пропаганди є люди, які опираються і захищають український Крим і тому з'являються нові політичні в'язні. На мітингу мені здавалось, що я потрапила на кримськотатарське весілля, бо побачила там всіх своїх родичів. Саме завдяки мітингам росіяни не змогли просунути міф, що люди добровільно пішли на референдум. Головне те, що референдум і цифри – це фейк, на який не можна спиратися, бо в людей ніхто не питав".
Чиновниця переконана, що Україна має допомогти Криму повернутися.
"Через півроку після окупації, я з дочкою поїхала на пляж і побачила жінку, яка продавала пахлаву, оголошуючи про це. До неї прибігає хлопчик, за розмовою чую, що він з Росії. Питає в неї: "Тетя, что ето такое?" Вона: "Это, сыночек хворост в меду". І от для мене сьогодні Крим – це хворост в меду, коли автентичну культуру мого народу намагаються показати варварською. Ми обов'язково повернемо Крим, але, яким він буде, залежить від українського суспільства. Так само як українці очікують розуміння і підтримки від ЄС, так і кримські татари очікують цього від українців".
У фільмі показують кадри захоплення українських військових частин в Криму, а також кадрових російських солдатів.
"Для мене цей фільм про іншу війну – каже історик Василь Кметь. - Про ту, яку виграли не зелені чоловічки і не оленярі з глибинки Російської Федерації. Він про війну, яку виграла ідеологія та віртуальний світ. Кримська окупація – це наслідок тривалого процесу. У фільмі є кадр, де російський військовий, оленяр ховає очі і не знає, що йому сказати. На його думку, напевно, він є виконавцем великої місії. Насправді ж, він не розуміє того, що прийшов знищувати те, що вже давно знищено і вбито в нього. Він прийшов відбирати те, чого насправді він сам не має".
Героями стрічки стали також кримські татари, яким довелося покинути рідну землю.
"Після окупації я переїхав з Бахчисарая до Дрогобича на Львівщині, а потім до Львова – каже переселенець Амет Бекіров. - Саме тут я зрозумів своє коріння і свою ідентичність. Родину мого батька депортували до Узбекистану в 1944 році, коли йому було 5. Я народився там. Дитяча мрія повернутись на рідну землю передалась саме від батька. Він дуже обережно про це розказував і з п'яти років, коли вже до мене приходила людська свідомість, я мріяв про мій рідний Крим. І ми туди повернулись. Я встиг прожити там 13 райських років. В 2014 році моїй дочці було 5 років і знову ми змушені були виїжджати з Криму. У мене була страшна депресія, вперше в житті я не знав, що мені робити. Зараз я бігаю на Високий замок і там в самотності молюсь і кажу "дякую". Я вдячний життю за те, що саме зараз став розуміти свою приналежність. Відчуваю в собі крапельку мого Чорного моря. Україна багатонаціональна, тут живуть різні народи. Тому зараз в Дрогобичі ми розпочинаємо проект "Український букет народів". Я мрію про те, що колись всі ми приїдемо в мій рідний Бахчисарай і через особисті історії будемо розказувати про це місто, а ще долучимо Сімферополь, Севастополь, Судак. Ми обов'язково повернемось у свій Крим, як ластівки повертаються до рідних гнізд".
Усього цикл фільмів включає 2 серії. Друга має назву "Навала. Донбас".
На Каннському кінофестивалі Україну представлятимуть два фільми. Стрічка "Додому" режисера Нарімана Алієва ввійшла до програми "Особливий погляд", а картину ізраїльського постановника Декеля Беренсона "Анна" відібрано до програми короткометражних фільмів.За сюжетом фільму "Додому", після анексії Криму двоє синів кримського татарина Мустафи поїхали в Київ. Старший син Назім гине на війні на Донбасі. Батько вирушає до столиці, щоб повернути молодшого сина Аліма додому, а старшого поховати в Криму згідно з мусульманськими традиціями.
3 
11170
Коментарі