Помаранчевий сміттєвоз на базі MAN ловлю опівночі на столичній вулиці Дмитрівській у дворі нової багатоповерхівки. Двоє операторів закидують останній контейнер зі сміттям. Стукаю в кабіну до водія, напрошусь на поїздку з ними по Шевченківському району.
"Заскакуй. А поганого нічого не напишеш?" - жартує.
"Люблю свою роботу за разнообразіє. Кататись по нічному городу наприклад. Красиво, все світиться, особливо перед празніками. Ні машин ні людей" - ділиться враженнями про свою роботу 47-річний Сергій Каплюк. А найприємніше, коли дівчатка біля Шевченківського парку виходять з ресторану і питають, чи можна прокататись" - сміється Сергій
З Дмитрівської вирулюємо на вул Павлівську, де у дворі більше десятка контейнерів. Сергій запалює цигарку, постійно дивиться у спеціальне дзеркало бокового вигляду, як оператори тягнуть сміттєві баки до вантажівки, перемикаючи час від часу важелі підйому та спуску спеціального краба у машині, який вкидає сміття з баку.
"То Серьожка в картузі. Йому 29. В шапці - Андрій. Йому 40, - киває на операторів, які вмощуються на спеціальні стійки кузова під час переїздів від одного будинку до іншого. Робота звісно ж не сахар. Особливо взимку, коли немає як заїхати, або юзом несе на припарковані машини. Але найбільша проблема з паркуванням. Люди ставлять машини так, що проїхати ніяк. Буває таке, що допомагаємо водіям перепаркуватись чи взагалі виїхати, щоб звільнити нам проїзд. Разні люди бувають. Один раз навіть погрожували пістолетом, відмовляючись перепаркуватись, але обійшлося".
Посеред трамвайних колій на проїжджій частині стоїть дівчина. Помічає, що в кабіні водія ведеться зйомка, махає руками. Сергій відповідає взаємністю і намагається заїхати у двір, маневруючи між легковиками на Дмитрівській.
"За ніч тільки нашою машиною вивозимо 150 баків. Це 10-12 тон спресованого сміття. Багато часу відбирають роз'їзди. За 15 років це в мене вже третя машина. Перші була "бочка". Потім їх розпродали і з Германії ганяють беушні сміттєвози. За 15 років сміття в рази побільшало. Мені кажеться, що через наплив людей. В регіонах роботи нема. А зараз і донєцких та луганських побільшало. Найбільше сміття восени і взимку. Влітку та навесні люди в отпусках".
Питаю про те, що найцікавіше знаходили під час забору сміття і його вивантаження на звалищах за містом.
"Золото, гроші, радіотєхніка" - каже Сергій. Буває холодильник викинуть, відкриваєш двері, а там навіть музика грає. був случай, на свалкє розгружаємся розлітаються купюрами гроші. Люди случайно викидають. Чоловік збирав на машину. Там і докумєнти. Жінка перегружала пакєти і викинула в мусорний бак. Потім спеціально нас ждали, їхали на свалку, мусор перебирали, находили. Часто находимо паспорта. В когось сумку свиснули, гроші забрали, а документи в бак. Звонимо, якщо є номер телефону. Один раз знайшли мертву дитину, але то не наш екіпаж був, а на Оболоні. Здається два роки тому".
Сергій народився у селищі Новопсков Луганської області за 30 кілометрів від Росії. До переїзду в столицю, їздив на північ Росії на заробітки. Після російської окупації Луганщини, восени перевіз до столиці маму. Одружений вдруге, разом з дружиною Тетяною виховують 6-річну Владиславу. Від першого шлюбу має 24-річного сина, який працює в Москві.
"Оце ж приходиться нарушать постійно, бо оце ж посередині на трамвайних коліях машин натикали. І приходиться вилазити на встрєчку. Є один товаріщ на Лук'янівці біля Макдональдзу, який постійно мені каже, що я нарушаю. А шо робити - машина габаритна, а Київ треба убрать. Буває до даїшників підходимо і питаємо, чи можна тут нарушить. Зазвичай дають згоду, тільки просять акуратно. Розуміють".
Їдемо на Пугачова, потім по периметру вулиця Січових стрільців, Студентська, Пимоненка. Питаю чи не кортить поїхати додому. Витримує довгу паузу і зітхає.
"Додому всігда тягне. Там друзья, родичі. Ті, хто на таможні в селищі працюють - за Україну. Хто їздить на заробітки в Росію - за них. Брат двоюрідний за Росію - їздить на північ в Сургут прокладають газові траси. Хлопці там отримують від 1000 доларів. Канєшно ж вони будуть за Росію. А я по життю звик - я українець, яка там Росія. Донбас без України жити не зможе. "А на кого хату залишили? - уточнюю. "Найшли квартирантів. Сім'я. Чоловік, як більшість, їздить на заробітки в Росію".
Заїжджаємо на площадку на вулиці Мельникова біля столичної станції метро Лукянівська Сергій акуратно обїжджає випивших чоловіків, які про щось між собою емоційно обговорюють. Хлопці оператори чекають, коли звільню кабіну.
"Нам ще цілу ніч їздить. Тільки поганого не пиши, бо з роботи виженуть" - кричить з кабіни на прощання Сергій.
2 
7644
Коментарі
3