У школі вчителька зарубіжної літератури часто казала, що в мене східний тип обличчя – я чорнява, маю карі очі та темне волосся. Мовляв, у Туреччині та навіть у Індії вважатимуть за свою.
– А ю фром Беларусь? – запитує мене турецький журналіст у перерві матчу "Фенербахче" – "Карабюкспор".
Від такого несподіваного запитання я трохи розгубилася. Зібравшись, кажу, що приїхала в Стамбул з України. Дуже хотіла побачити стадіон "жовтих канарок". 2009-го донецький "Шахтар" виграв на "Шюкрю Сараджоглу" останній Кубок УЄФА. У фіналі "гірники" перемогли німецький "Вердер" – 2:1. Тільки встигла договорити це, як до нас підходить ще один репортер.
– А ю фром Беларусь? – тут мені на хвилинку навіть мову відняло.
Та що з турками таке? Звідки вони взяли, що я з Білорусі?
А ю фром Беларусь?
І тут до мене дійшло. За два дні до матчу відбулося жеребкування плей-офф Ліги Європи. "Фенербахче" в 1/16 фіналу зіграє з борисовським БАТЕ. От місцеві журналісти і подумали, що я спеціально приїхала з Білорусі подивитися на "Фенер".
У свій останній день у Стамбулі заходжу до магазину солодощів. Тільки переступаю поріг, як високий продавець починає розповідати щось турецькою. Вислуховую його спіч і прошу те саме повторити англійською. Чоловік дивиться на мене, як на ненормальну.
– Туркіш фейс, – показує пальцем на мене.
Відповідаю, що я – українка і приїхала з Києва. Однак він як завівся: "Туркіш фейс, туркіш фейс".
Щоб якось заспокоїти продавця, кажу, що ми – сусідні країни, були у нашій історії і війни, і набіги. Тому не виключаю, що є в моєму роду турецька кров. Співрозмовнику така версія подобається. На цьому і розходимося.
Вчителька була права.
1 
1
Коментарі
46