– Де тут можна випити хорошого пива? – запитують двоє молодих турків. Хірург та архітектор. У першого шрам на лобі у вигляді молодого місяця. Відкладаю вбік "Убивцю з міста абрикосів: репортажі з Туреччини" Вітольда Шабловського.
То було у вересні 2012-го. Хрещатик прикрасили маленькими прапорцями Туреччини. Доки пояснюю хлопцям, як пройти до пабу, повз проїджджає делегація турецького прем'єр-міністра. Реджеп Таїп Ердоган прилетів у Київ із дружиною і годинником у сто разів дешевшим, ніж в Януковича.
Турки невдоволено морщать лоби. Похмурим поглядом супроводжують чорні мерседеси Ердогана.
– Ми – атеїсти. Через його ісламістську політику багато молоді відвернулося від мусульманства, – каже архітектор.
На прощання хлопці тиснуть руку й ідуть у паб.
Ти не записуєш мене на диктофон?
Грудень 2012-го. Археологічний музей Стамбула. Молодий безробітний учитель англійської мови озирається навколо.
– Ти точно не записуєш мене на диктофон? – Деніз стишує голос. – У моєму паспорті та ID-карті написано, що я – мусульманин і турок, але це не те, ким я себе відчуваю. Я не ходжу в мечеті й не молюся п'ять разів на день. Але й атеїстом себе не вважаю. Колись Ердогана посадили за те, що читав ісламістські вірші на мітингу. Пізніше він очолив уряд завдяки змінам у законодавстві. Ердоган і наш президент Адбулла Гюль хочуть стати турецькими Путіним і Медведєвим. Поки що все до того йде. Знаєш, що мені не подобається в ісламі? Твердження, що всі невірні потраплять у пекло, а мусульмани – до раю. Якщо це так, то я хочу бути разом з усіма людьми. Рай з Ердоганом, Гюлем та їхніми дружинами у хустках – не для мене.
Червень 2013-го. Цікавлюся, чи Деніз протестує проти Ердогана. За два тижні отримую відповідь.
– Нарешті знайшов роботу. Влаштувався в генеральне консульство Індонезії. Працював день і ніч, тому довго не писав.
Перечитую листа. Про Ердогана й Таксім там жодного слова.
1 
1
Коментарі
7