– Тату, розбуди мене завтра о п'ятій ранку. У мене рейс на Амстердам. Боюся проспати, – стараюсь, щоб слова звучали легко й невимушено.
Одразу забираю телефон подалі від вуха й завмираю. Чекаю, що зараз із мобільного полетять блискавки й ударить грім. Там – тиша. Питаю, чого тато не кричить.
– А толку? Можна подумати ти мене послухаєш. Все одно зробиш по-своєму. Так куди ти там зібралася?
На фінал Ліги Європи. Тобто на зустріч мрії. Давно хотіла побувати на матчі такого рівня. Тим більше у "Бенфіці" працює мій улюблений прес-аташе. А в "Челсі" є Петр Чех – із чудесним почуттям гумору. І в Амстердамі я ще не була.
Куди ти там зібралася?
За місяць до матчу купила квитки на літак і забронювала номер у готелі. Залишилось дочекатися підтвердження акредитації на фінал і сказати батькам. У першому я була майже впевнена. З батьками – складніше. Вони вважають, що мені треба відкладати гроші на квартиру (ти ж не хочеш до 40 років бути безхатьком?) і лишити свій закордонний паспорт у спокої. Поки що в мене це не виходить. У всьому винна трирічна шенгенська мультивіза. Злочин – не користуватися нею.
– Ми дуже раді, що ти поїдеш на фінал, – це вже мамині слова.
Після цього я подумала, що батьків замінили якісь роботи. Як у мультфільмі "Кораліна". Я їм сотню разів казала, що хочу почути саме такі слова, а не докори: "Ти і гривні не можеш на чорний день відкласти". Невже вони мене нарешті зрозуміли?
– Куди далі? – питає мама після повернення з Амстердама.
Обережно нагадую, що наприкінці червня з друзями збираюся в Пітер на білі ночі. Після паузи сміливіше додаю, що в перспективі хотілося б поїхати в Париж, Барселону, Лісабон і Рейк'явік. Про всяк випадок забираю телефон подалі від вуха.
– Хм, не знаю, що там у Рейк'явіку, але Париж – гарна ідея.
1 
1
Коментарі
13