понеділок, 31 серпня 2015 15:00

"Втрьох взялися попід руки і гуляли по Хрещатику чекаючи на арешт" – історик Вахтанг Кіпіані про Стуса
21

Фото: Олександр Гандзій

"Третього вересня увечері нашу роботу, шнури до прасок, що ми прикручували, розносив Енн Тарто, естонець. І він почув, що Василь з робочої камери просить у наглядачів валідол. Він і раніше на серце скаржився. Казав: "Серце зупиняється". Наглядачі сказали, що нема лікаря, хоча він був в зоні. Енн Тарто попросився піти до лікаря та й приніс. А вже четвертого вересня вранці Левко Лук'яненко, йдучи на роботу повз карцер, подав якийсь звук Василеві, а Василь не відгукнувся", - згадує колишній політв'язень і правозахисник Василь Овсієнко, 66 років. На минулих вихідних у Вінниці в рамках Стус-фесту "Палімсести" відбулась зустріч "Стус. На рідній чужині".

Обговорили ще одну версію загибелі Василя Стуса – від удару тюремними нарами. На день вони піднімалися. Ввечері наглядач за допомогою спеціального прута опускав. Скоро після смерті Василя, кримінальник Борис Ромашов розповідав Енну Тарто, що чув коли опустили нари як Василь застогнав: "Убили гади!".

Василь Овсієнко вважає, що Стус загинув через підготовку до подання на лауреата нобелівської премії і "Таборовий зошит", де виклав свої міркування про історію та сучасність.

"Зараз багато пишуть, що він пропав ні за цапову душу. Треба було вчасно зупинитися, припинити діяльність Гельсинської групи. Вони не читали Василеві листи, де він просить підписувати його під документами Гельсинської групи. "Коли перший ряд виляг, то хтось його мусить замінити", - такими були думки поета. Михайлині Коцюбинській він писав: "До січня 1972 року я був українофілом, більшість моїх знайомих мала таку ж базу. Мордовія зробила мене українцем. Тепер мені байдуже як мене називатимуть - націоналістом, шпигуном чи зрадником. Я знаю своє. Надто катастрофічним є духовне існування мого народу, щоб можна було сидіти склавши руки. Не можна звужувати проблеми питанням репресій. Є масштаб цілого народу і цей масштаб звужувати не слід. Мої переклади та літературні статті, то грішне заняття. Обов'язки сина народу відповідального за цей народ – єдині обов'язки." Я вважаю, що його дві іпостасі: поет і громадянин – є рівнозначними", - сказав Овсієнко.

Далі він прокоментував один із останніх листів Василя Стуса: "Які добрі вірші спадають мені на голову. Без запису, без конкрецій. Як теплий літній дощ, як сяйво жар-плиці". Це показує його наближеність до вищих сфер буття до Бога. Тому утримання Стуса в таборі – великий злочин російського імперіалізму проти української культури. Лише шість віршів дійшло до нас із п'ятирічного пермського періоду (протягом 1980-1985 років Стус знаходився в таборі біля села Кучино в Пермській області в Росії).

Журналіст та історик 44-річний Вахтанг Кіпіані на зустрічі поділився розповіддю про те, як Василь Стус незаплановано долучився до протесту проти арештів української інтелігенції в кінотеатрі "Україна" під час прем'єри фільму "Тіні забутих предків" в 1965 році.

"Іван Дзюба почав називати арештованих. Його підтримав В'ячеслав Чорновіл, з яким було домовлено. А потім і Стус. Вони троє почали закликати людей встати в знак незгоди із арештами. Це була подія номенклатурна, тому там була більшість людей партійних, директорів шкіл, тобто "правильна" публіка. І те що половина залу стала говорити про масовість невдоволень. Після того вони чекали на арешт. Втрьох взялися попід руки і гуляли по Хрещатику. Стемніло, але ніхто їх не арештував. Вони розпрощались і поїхали по домівках і спали в своїх ліжках. Хоча були впевнені, що доведеться в тюрмі."

Зараз ви читаєте новину «"Втрьох взялися попід руки і гуляли по Хрещатику чекаючи на арешт" – історик Вахтанг Кіпіані про Стуса». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі