"Найстаріше вікно, яке бачила, оздоблене двоголовим орлом і слонами" - Ірина Данилейко

24

У мене немає села і дідівської чи бабусиної хати, куди б я могла приїхати. В роду багато військових — вони часто переїжджали.

Я почала їздити у власні експедиції у 2006 році. В той час на віконниці я уваги не звертала. Ми записували старовинні пісні від старих людей. Шкодую, що тоді віконниць не помічала. У 2009 році моя викладачка, родом з Конотопа, з'їздила в гості до батьків і привезла цілий альбом з фотографіями вікон старого Конотопа. З того часу віконниці мене дуже зацікавили. Захотіла принаймні зафіксувати їх у фото. Зберегти чи надихнути людей на збереження майже нереально. Створила віртуальний музей цих віконниць — групу у Фейсбуці "Очі хати".

Вперше на фоні вікна я сфотографувалася в селі Волошнівка Роменського району Сумської області. Це була звичайна експедиція. Бабуся, яка там жила, позичила мені для фото свій народний стрій.

У давнину вважалося, що якщо дах і двері захищають від зовнішнього світу, то вікна поєднують людину і замкнений простір хати із зовнішнім світом. Вікно давно порівнювали з оком. Вони з'явилися набагато пізніше за двері. Спочатку вони були малими, щоб з хати не виходило тепло.

Спершу вікна просто були відчиненими, потім завішувалися чи затулялися певним чином. Згодом почали використовувати прозорий матеріал, крізь який проникало світло - наприклад, риб'ячий пузир, просмалений папір чи тканина, навіть волові міхури, що пропускали жовтаве світло. У 16-18 століттях використовували переважно пластинки слюди. Потім з'явилося скло.

Віконниці захищали житло у холодні вітряні дні взимку від продування, а в спекотні дні влітку від перегрівання. Віконниці спочатку робили з однієї стулки, а зі збільшенням розмірів вікон - двостулкові. Найчастіше їх застосовують у центральній і північній частинах Лівобережжя, оскільки в цих районах найхолодніше взимку і найчастіше дмуть холодні вітри.

 

Особливо масивними робили віконниці, бо навіси дахів на Лівобережжі не такі великі як на Західній Україні.

Наличники, тобто лиштви на вікна, спочатку мали суто практичне значення - утеплювали стіну. Лише пізніше їх почали прикрашати різьбленням і фарбували різними кольорами.

Біля вікон часто чіпляли часник і кропиву – щоб захистити дім від лихого ока.

Раніше була традиція, якщо дитина захворіла, передавати її зсередини хати назовні через вікно. Вважалося, що вона ніби вдруге народжується і стає здоровою.

Раніше я фотографувала без розбору всі вікна підряд. З часом помітила, що вікна 60-70-х років доволі однотипні. Натомість вікна початку 20 століття, ще за царів, значно багатше оздоблені.

Одне з найстарших вікон, які бачила: оздоблене зверху двоглавим орлом, тобто, поставлене за царської Росії. Дивно те, що по боках під рослинними мотивами дерева життя вирізьблені чомусь слоники. Важко уявити, що було в автора в голові.

 

Я в основному їжджу лівим берегом — Чернігівською областю і трохи Сумською. Але люди викладають у групі фото з Полтавщини, Київщини та інших регіонів.

Ставні, які зустрічаються на Лівобережжі і на Півночі України, характерні для російських і білоруських хат.

Коли я була у Вільнюсі, в Литві, натрапила на два райони зі старими дерев'яними будинками з точнісінько такими вікнами, як у нас на Півночі Чернігівщини.

Натомість на Волині і Рівненщини ставнів практично немає, там вікна оздоблені мінімалістично.

На українському півдні — на Черкащині, Кіровоградщині — ставнів не знайдете. Люди оздоблювали вікна скромними віконницями.

У південних селах на вікнах люблять зображувати пишну квітку з центральною вертикальною віссю. Часто на вікнах просто намальовані кольорові смуги. Тут багато синього і червоного: такі барвники додавали у глину.

На Півдні дуже розповсюджений блакитний колір на вікнах. Ця традиція тягнеться від середземноморських країн — там дуже поширені пофарбовані у блакитне віконниці. Вважається, начебто блакитний відлякує комарів. Не знаю, наскільки це правда, але колір дійсно популярний.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Показали фото села Тараса Шевченка, зроблені його небожем

Хати на півночі, на Слобожанщині – рубані з дерева. Зовні стіни обмазували товстим шаром глини і білили крейдою. Різьблені віконниці тут фарбували кольоровими глинами або олійними фарбами переважно вохристих тонів.

У Сумах бачила гарні бірюзові вікна на фоні бірюзових стін.

У деяких вікнах на півночі верхнє оздоблення-різьба настільки пишне, що нагадує дівочі весільні вінки.

На Правобережжі, на Поділлі вікна розписували яскравими червоними квітами. А от на Поліссі – стримана ціла гама сірих кольорів. Лемки малювали одвірки і вікна білою і жовто-зеленою фарбою.

На Київщині віконниці фарбували в яскраві кольори, щоб вони контрастували з білим кольором стін – найчастіше червоним. Часто розписували бігунками, хмелем і квітками. До 20 століття люди користувалися рослинними барвниками, а з початку 20 століття почали використовувати анілінові фарби, які купували на базарі. Тому вікна, як і весь інтер'єр, стали яскравими.

 

У Києві старі будинки з цікавими віконницями збереглися на Куренівці, Троєщині, Нивках, Татарці, Теремках, Деміївці, у Пущі Водиці. На Подолі є будинок 18-го століття, який впродовж всіх століть належить одній родині — передається у спадок.

В Києві, коли намагаєшся сфотографувати яке віконце, господарі можуть і послати куди подалі. Тут люди закриті і ворожі. У селах — радо дають фотографувати, відразу розцвітають. У Козельці бачимо — довга дерев'яна хата на шість вікон — усі дерев'яні, різьблені непофарбовані. Дивимося, господар порається. Розповів, що колись тут жив військовий якогось високого рангу, він ці вікна поставив. Ця історія передається від власника до власника. Рідкісний випадок, коли люди знають історію хати і переказують далі.

Старі майстри віконниць — унікальні люди, яких уже дуже мало. Нам трапився одного разу у Великому Усті Сосницького району, майстер, зараз йому вже за 80. Все життя робив вікна для свого села, має невеличку майстерню.

Багато бачу, як у сучасних будинках люди намагаюся стилізувати вікна під старовинні. Всі аляпуваті. Топорна робота. Якось не вміють сучасні майстри робити вікон. В приватних будинках я такого не бачила — але ресторани в народному стилі — це просто жах якийсь, недомузеї.

 

У Сосниці бачила, як роблять апгрейд будинку — познімати старі дерев'яні віконниці і поставили пластикові вікна, але слід віконниць на стіні ще видно. Зверху обшиють вагонкою. Натомість бачила хати, які обклали новою цеглою, але старе різьблене вікно залишили.