Три роки тому, 15 вересня 2015-го, не стало Міхая Волонтіра, радянського і молдавського актора театру і кіно, театрального режисера. Його найбільше знають за роллю Будулая у радянських фільмах "Циган" і "Повернення Будулая".
Він помер 81-річним від раку. Останні десять років майже не бачив через цукровий діабет.
Незважаючи на погане самопочуття, актор майже до смерті продовжував працювати і грати у виставах. Отримував 20 доларів зарплати і 29 - пенсії.
У 2000 році Міхая Волонтіра визнали одним з найвидатніших акторів ХХ ст. у Молдові.
Він зіграв близько 120 головних ролей у театрі, а також знявся в 40 фільмах.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Михай Волонтір ділить гримерку з дружиною
Незважаючи на всесоюзну популярність і славу, запрошення працювати у Москві, Міхай Волонтір ніколи не залишав своє рідне місто Бєльці.
Коли 1978-го знімали "Цигана", Клара Лучко - виконавиця головної жіночої ролі - не захотіла партнера, якого їй запропонував режисер.
"На проби приїхав один актор із Вірменії, щуплий, невеликого зросту, з довгим хвилястим волоссям, вузькоплечий і тонконогий, — згадувала Клара Лучко. — Коли я побачила його, то подумала: ні, якщо це Будулай, то я грати не зможу. Сказала режисерові: "Саша, мені здається, він не дуже підходить".
"Зате він схожий на Ісуса Христа".
"Я не зможу його полюбити", — наполягала Лучко.
А потім згадала, що два роки тому в "Корені життя" знімалася із молдавським актором Міхаєм Волонтіром.
"Паралельно він знімався в іншій картині, грав десантника, і волосся в нього було коротким, — розповідає гример серіалу "Циган" Григорій Волошин. — Ми нарощували йому волосся, крутили на плойку, ліпили бороду, а ось вуса були його. За сюжетом картини він старів — сивину робили фарбою з тонального крему і бензину. Бензин випаровувався й залишався білий наліт. Для інших кадрів зафарбовували цей наліт сажею".
Грим Волонтірові робили півтори години. Йому довелося підтягнути російську — не хотів, щоб його дублювали. Акторові призначили одну з найменших ставок серед усіх на знімальному майданчику 5–7 крб у день. Клара Лучко отримувала 40.
"Я знімуся безкоштовно, — заявив Волонтір, — подачки мені не треба".
Гроші йому таки виплатили, але вже після виходу фільму в прокат.
Після виходу фільму на екрани поповзли чутки, що у виконавців головних ролей і в житті — кохання.
"Ми дружили, але роману не було, — запевняла Лучко. — Разом ходили на річку, засмагали. І постійно обговорювали наші сцени. Волонтір — професіонал. Мені сподобалося, що Міхай навчився в місцевого коваля основ цього ремесла. І все для того, щоб Будулай був справжнім. Коли знімали першу частину, він викував сам підкову. Вважав її талісманом".
Фільм "Циган" на екрани вийшов наприкінці 1979-го. А Волонтір попросив режисера не вбивати свого героя. З ним несподівано погодився і автор роману Анатолій Калінін. Стараннями Міхая в сценарій внесли зміни, Будулай залишився живий. Через шість років з'явилося продовження — "Повернення Будулая. Фільми зібрали біля екранів мільйони глядачів. За сімейне щастя Клавдії і Будулая щиро переживала вся країна. Міхай Волонтир став національним героєм, улюбленим циганом Радянського Союзу. Багато хто, не запам'ятавши прізвища актора, стали називати його Будулаєм.
"Я не ображався, - говорив він. - Не багато артистів удостоюється честі носити ім'я свого героя".
Де б потім не з'являвся артист, до нього юрбами приходили цигани, дякували за фільм, за достовірно зіграну роль. Для мільйонів жінок різних національностей він став чоловічим ідеалом. До останніх днів до нього в Бєльці приходили листи: "Якщо ви самотні, приїжджайте! Люблю вас довгі роки". "Побачила вас на екрані. Досі шукаю чоловіка, схожого на вас".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Кларі Лучко платили 40 карбованців у день
Та чоловік був одруженим на актрисі із свого ж театру.
"Єуфросинія мудра жінка, не ревнувала мене. 1959-го вона грала у театрі "Інтерколгоспник" міста Коушани. За збігом обставин і я, і вона виконували головні ролі в одній виставі. Коли Єуфросинія приїхала в Бельці, нам запропонували зіграти разом. Тож познайомила нас сцена. Весілля не було. Я мав чугунку і сковороду — так і одружилися. Ми навіть обручок не мали, бо не було грошей. Купили їх 1975-го, коли таємно вінчалися у Румунії, у Брашові. Ніхто в театрі не знав. Ми хоч і безпартійні були, але боялися", - згадував.
"Вона вже теж старенька, дай Бог їй здоров'я. Вона - мій ангел-охоронець, - казав в останньому інтерв'ю. - По дому я роблю, що можу. Але господиня - моя дружина. Вона пере, прасує, готує. Дуже хороша господиня і актриса. Коли я зараз хворів, їй було дуже важко зі мною. Найважче, мабуть, ніж мені. Вона приїжджала з Бєльців в Москву, потім до Петербурга. Не пам'ятаю свій тодішній стан, бо був без свідомості, але знаю, що вона була поруч зі мною вдень і вночі.
У подружжя - одна донька Стелла, яка працює дипломатом у Франції. Та є єдина онучка.
Актор любив собак, підгодовував бродячих, один із псів грав на сцені. Любив полювати, та мусив продати улюбленого вінчестера, щоб проходити медичні обстеження. На операції пішли гроші і від продажу машини та садової ділянки.
В останньому інтерв'ю в нього запитали, яка роль улюблена? Може, "Циган"?
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пішов з життя радянський актор Міхай Волонтір
"Є у мене картини набагато кращі. Переважно, це військові фільми. "Ця мить" - прекрасний фільм. "Будулай" йшов у всіх домівках, тому люди його пам'ятають і люблять більше, ніж інші картини. Я жив цією роллю, так було у всіх моїх фільмах. У мене всі мої ролі, як мої пальці. Це як сказати, який палець з усіх любиш найбільше. Я все люблю, вони всі мої. Моє життя в них".
9 
35413
Коментарі