Місцеві жителі розповіли, як знімались у фільмі "Пропала грамота"

У багатьох епізодичних ролях фільму "Пропала грамота" виступили місцеві жителі.

- Пішла молва по селу - фільм будуть знімати, - згадує директор Красногорівської школи Ольга Кропивка, 58 років. - Режисери сказали, що можна приходити на зйомки. Півсела ринулося в кіно. Нас вдягали в простий одяг, в українські сорочки та спідниці з мішковини. Я грала відьмочку в сцені пекла, біля котла крутилася. Масовці давали по 3 рублі в день, в кого головніша роль - по 8.50. Після зйомок годинника собі купила.

- В моєї тітки на квартирі жив помічник режисера. Якось до неї прийшла, а він каже: "Хай дєвочка приходить на зйомки. Ми їй ще й заплатимо". Я зраділа, хто ж тоді не мріяв бути акторкою, - додає вчителька початкових класів Алла Стеценко, 55 років. - В одній сцені треба було, щоб дівчина пливла в човні. Знімали два дні. В перший я прийшла, а наступного пішов дощ, не схотіла йти до річки. То посадили іншу дівчину, а знімали збоку, ніби то я. Потім попросили зіграти дівчину Василя. В мене коса була - ого яка. Василь визирав у вікно з хати, бачив мене і казав: "Ой, чого б я туди дивився". А мені треба було йти повз з відром та йому посміхатися. Тільки ж відро в мене випало з рук. Оператори кричать - підніми. Я перелякалася і не взяла. Тоді замість мене поставили справжню акторку. Односельці бачили, як режисери переглядали кадри зі мною. Сміялися, що я дуже строїла глазки та вибивала поклони перед Миколайчуком.

Сценарій часто переписували на ходу.

- У першій сцені мав бути бій з турками, козаками, поляками, - розповідає 73-річний Федір Стригун - тепер художній керівник Львівського театру ім. Марії Заньковецької. - Для цього потрібний був кінний полк. На Мосфільмі такий був. Але щоб його привезти на Полтавщину, треба було віддати майже весь бюджет стрічки. Іван Миколайчук сказав: "Як у Голлівуді ми не знімемо, бо в нас на це грошей нема". Тому придумали такий хід: бій наче йшов поза кадром, а в кадрі були вже трупи посеред поля, як ті снопи, коні пасуться без наїзників. Наробили багато опудал, запросили людей у масовку, по полю розкидали ці трупи горами. Вийшов дуже гарний епізод.

80-річний Володимир Михайлик із Красногорівки зіграв запорожця. Каже, що сам козак за походженням:

- Прізвище моє - Михайлик, так на Січі називали кухоль, яким набирали горілку. В моєї родини сильна генетика: дід прожив 99 років, тітка - 96. 1972-го я працював в енергонадзорі. Прийшов на роботу якийсь чоловік, каже, треба крепких хлопців в кіно зніматься. Та яке кіно? В нас дружини вдома, будівництво, роботи купа. Все-таки погодилися. Відібрали нас трьох - мене, Леоніда Рябченка та Миколу Філоненка. Мене вдягли з іголочки - песцеву шапку, суконні сап'янці. На хлопців щось простіше знайшли. Ми грали сцену, коли козак Василь повертався додому з Петебурга.

Чоловікам заплатили по 12 крб 60 коп. Середня зарплата в СРСР тоді становила трохи більше 120 рублів.

Більше читайте в журналі "Країна" від 3 липня 2014 року.