"Коли ситуація безвихідна — виходи пробоєм!" - полковник УПА Микола Твердохліб

 

 

Після програної українсько-польської війни українці сприймали поляків виключно як окупантів. Молодь активно йшла у підпільні організації, які 1929 р. об'єдналися в Організацію українських націоналістів. Серед них був і Микола Твердохліб.

 

Закінчивши гімназію, Микола навчався у Станіславівській торговельній школі. Потім його призвали до Війська Польського. Там закінчив школу підхорунжих, що давало право на молодше офіцерське звання.

 

Коли М. Твердохліб повернувся до Станіславова, уже було ясно, що української державності Третій Рейх не потерпить. Керівництво ОУН(б), яке 30 червня 1941 р. проголосило у Львові Акт відновлення Української держави, опинилося в концтаборах, а сама організація знову пішла в підпілля.

 

Його життя вимагало ретельної конспірації. "Грім" (підпільне псевдо Миколи Твердохліба) під усілякими приводами уникав фотографуватися — або кудись мусив іти, коли всі фотографувалися, або відмовлявся, посилаючись на нефотогенічність, або фотографував сам. Якщо ж таки потрапляв у кадр, нікому не давав проявляти плівку. А потім кадр з його зображенням загадково зникав. Тож коли коли Твердохліба почали розшукувати як командувача військового округу "Говерла", карателі не мали з чого скласти портрет для орієнтування. До нас дійшло всього два фото із зображенням М.Твердохліба — і ті розмиті. 

 

Навесні 1943 р. підпільник знову зникає з міста. Цього разу їде на Волинь, де формуються загони УПА. "Грім" на чолі одного з них провів кілька боїв з німецькими загонами. І не тільки оборонних — у квітні 1943 р. наскочив на містечко Горохів, де після вдалого бою до рук повстанців потрапила велика кількість продовольства та амуніції. А головне — вдалося визволити в'язнів із місцевої тюрми.

 

З літа 1944-го стає командиром 4-го військового округу "Говерла". Під його проводом опиняються всі повстанські загони Карпатського регіону. Освоюватися на новому місці довелося в один з найскладніших періодів існування УПА. Фронт стрімко відкочувався на захід, поверталися комуністи.

 

Разом із нацистами на захід відступали і їхні союзники угорці. Шлях відступу проходив через Карпати. Щоб не знекровлювати повстанські сили боями з противником, було вирішено домовитися з угорцями. Переговори доручили Твердохлібові. Він особисто зустрівся з командиром угорської дивізії, яка проходила через Карпати, і домовився, що його вояки передадуть повстанцям частину амуніції. Угорцям надавалася можливість перейти через Карпати на батьківщину — зрозуміло, якщо ті по дорозі не чіпатимуть цивільне населення. Переговори пройшли швидко, бо командира дивізії угорців "Грім" знав іще з довоєнних часів.

 

Повстанці, яким довелося воювати під проводом "Грома", згадували його безстрашність. Один з його зв'язкових запам'ятав правило командира — "Коли ситуація безвихідна — виходи пробоєм!".

Восени 1944-го нацистів остаточно замінили старі окупанти — більшовики, які відразу розпочали активну "зачистку" гір. Повстанці у боргу не лишалися. У грудні—січні зими 1944—1945 рр. відбулася серія нападів на гарнізони НКВД — не тільки в селах, а й у містечках. У січні 1945-го під командуванням "Грома" повстанці атакували гарнізон у Космачі. Бій тривав 12 годин. Результат був плачевний для червоних: 300 вбитих і поранених (з 500 осіб гарнізону).

 

У лютому 1946-го Твердохліб отримує звання майора. Через чотири роки обіймає посаду керівника Служби безпеки Карпатського краю. На початку 1950-х залишається майже єдиним уцілілим з вищого керівництва підпілля на Івано-Франківщині.

 

12 липня 1952 р. на горі Межигавурська відбулася остання так звана відправа — збори тих підпільників, які ще діяли. На цій "відправі" "Грім" оголосив про припинення використання підпільних зв'язків і про перехід кожної групи підпільників у "вільне плавання". У ситуації фактичного розгрому підпілля кожен мусив давати собі раду сам, спираючись на власні зв'язки серед населення.

Навесні 1953 р. Твердохліб разом із групою підпільників (серед них була і його дружина) почав будувати нову криївку на схилі гори Березнуватка. Замешкали там уже восени. Продукти та інформацію про те, що робиться в околиці, підпільники отримували від двох місцевих родин із ближнього хутора Рівня. Щоб не марнувати часу, підпільники протягом усієї зими вчилися — щоденно три години присвячували заняттям з історії України та сусідніх країн, історії дипломатії, психології розвідки, контррозвідки.

Так прожили до весни 1954 р. Коли потепліло, "Грім" почав посилати підпільників на розвідку й для наведення контактів з тими, хто вцілів. 16 травня він послав Михайла Зеленчука до села купити харчів.

17-го, повертаючись, Зеленчук почув стрілянину звідтам, де була криївка командира…

Як потім довідалися, криївку виявили на світанку. Цілий день тривала перестрілка, яку зрідка переривали переговори. Під вечір майор "Грім" залишив останні кулі для себе й дружини.